скаженіти

СКАЖЕНІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.

1. Втрачаючи самовладання, ставати несамовитим, нестямним.

— Мені дух забиває. Я скаженію, я навіснію од кохання,— сказала вона (Н.-Лев., IV, 1956, 243);

Залізні руки схопили селянина за горло. — Задушу, старцюго проклятий,— прохрипів, скаженіючи, Левко (Цюпа, Назустріч.., 1958, 138);

// Дуже збуджуватися, лякаючись і т. ін. (про тварин).

Скаженіючи, шарахав [кінь] туди й сюди, не бачачи нічого, спотикався (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 55).

2. Біснуватися від злості; лютувати.

[Дрейсігер:] Та йди ж, чого стовбичиш!? (Чутно, як грюкають у двері). Хіба ж ти не чуєш, як тая наволоч скаженіє? (Л. Укр., IV, 1954, 243);

Стражники скаженіли, але нічого не могли вдіяти (Гончар, Таврія, 1952, 97);

Ворог скаженів, розгніваний мужністю прикордонників, і кидав проти застави все нові сили (Збан., Між.. людьми, 1955, 36).

3. перен. Досягати найвищого ступеня інтенсивності (про вітер, хуртовину і т. ін.); бушувати.

Ревла, скаженіла хуртовина в степу (Цюпа, Грози.., 1961, 125);

// Лютувати (про мороз).

Надворі тихо, холодно; мороз скаженів (Мирний, II, 1949, 205);

Чи ще зима не досить наглумилась? Чи ще морози будуть скаженіти? (Сам., І, 1958, 116).

4. Ставати скаженішим ( див. скаже́ний 2, 3).

Обличчя німця зробилося лютим, він ліз на Гаврила з автоматом, штрикав дулом, очі його щосекунди скаженіли (Тют., Вир, 1964, 399);

Каламутне море скаженіло. Вже не хвилі, а буруни вставали на морі (Коцюб., I, 1955, 392);

Море скаженіє з кожною хвилиною дужче й дужче (Донч., Вибр., 1948, 151).