сказ

СКАЗ, у, ч.

1. Гостре інфекційне захворювання ссавців і людини, що викликається вірусом і передається слиною хворої тварини — собаки, кішки тощо.

Заразні хвороби тварин, на які можуть хворіти люди, називають зоонозами. До них відносять сибірку, сап, сказ, ящур, чуму (Підручник дезинф., 1953, 44);

Щеплення проти сказу провадять якнайшвидше після укусу скаженою твариною (Профіл. захвор.., 1955, 153).

2. Надзвичайний ступінь роздратування, гніву; несамовитість.

Очі у графа Потоцького аж яскріли під запалом хижого сказу, а сині губи крилися білою піною (Стар., Облога.., 1961, 40);

Хома відповідає, раптом розлютувавшись до сказу (Ю. Янов., IV, 1959, 10);

— Плювать мені на вашого Керенського!— гарикнув Іван і, стримуючи сказ, ухопився рукою за кілок у плоті (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 228);

*Образно. Години йдуть без переміни,— Хіба що гірше стане враз, Хіба що зимний дощ порине Чи злого вітру прийде сказ (Рильський, II, 1960, 160).

◊ Дово́дити (довести́) до ска́зу; Ки́дати (ки́нути) в сказ кого — сильно розлючувати когось.

Звичайнісінькі вимоги шкільної дисципліни доводили його до сказу (Крим., Вибр., 1965, 324);

Могла [Стаха].. своїм сміхом розвеселити людину до сліз і довести до сказу, вбити й знову воскресити (Вільде, Сестри.., 1958, 378);

Те, що він не міг розгадати ідеї та мети цього костюмування, кидало пана полковника в сказ (Смолич, Театр.., 1940, 149);

Сказ напа́дає (напа́в) на кого, рідше кого; Сказ нахо́дить (найшо́в) на кого — кого-небудь охоплює сильне, нестримне почуття гніву, рідше радості і т. ін.

— То молиться [батько] в кутку цілими вечорами, то нападає на нього такий сказ, що не тільки люди, а й боги в хаті не вдержаться… (Тют., Вир, 1964, 77);

На Марину найшов наче сказ: .. вона — то била гопака по пішоходах,.. то тиркала, то висвистувала, мов п’яний халамидник (Мирний, III, 1954, 231).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. сказ — НЕСАМОВИ́ТІСТЬ (стан несамовитої людини); ШАЛ, ШАЛЕ́НСТВО, ШАЛЕ́НІСТЬ, РАЖ розм. рідко (від збудження, роздратування, гніву тощо); НАВІ́ЖЕНІСТЬ, НАВІ́ЖЕНСТВО, СКАЗ підсил. розм., ОСКАЖЕНІ́ННЯ підсил. розм., ОСАТАНІ́ННЯ підсил. розм., ОСАТАНІ́ЛІСТЬ підсил. Словник синонімів української мови
  2. сказ — СКАЗ, у, ч. 1. Гостре інфекційне захворювання ссавців і людини, що викликається вірусом і передається слиною хворої тварини – собаки, кішки тощо. Заразні хвороби тварин, на які можуть хворіти люди, називають зоонозами. Словник української мови у 20 томах
  3. сказ — Ска́за, сказ: — вада, огріх, порок, ганж [1] — огріх, порок, вада [21] Словник з творів Івана Франка
  4. сказ — Сказ, -зу, -зові Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. сказ — -у, ч. 1》 Гостре інфекційне захворювання ссавців і людини, що спричинюється вірусом і передається слиною хворої тварини – собаки, кішки тощо; водобоязнь, гідрофобія. 2》 Надзвичайний ступінь роздратування, гніву; несамовитість. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. сказ — Гостра інфекційна хвороба, що виникає внаслідок зараження вірусами с.; вражає нервову систему; зараження через укуси хворих тварин; висока смертність; у випадку зараження застосовують сироватку; профілактика — масове щеплення тварин. Універсальний словник-енциклопедія
  7. сказ — сказ іменник чоловічого роду хвороба; стан Орфографічний словник української мови
  8. сказ — I (перен.) каз, лютощі, лють, оскаженіння, скаженина, скажениця, скаженівка, шал, шаленість II див. лють Словник синонімів Вусика
  9. сказ — ска́з вада, огріх (перев. на тканині)(ср, ст): О, дуже гарна матерія, але подивись, тут сказ, не варто її купувати (Авторка)||сказа Лексикон львівський: поважно і на жарт
  10. сказ — Сказ, -зу м. 1) Бѣшенство. Грин. II. 20. Чоловік мій, мов який сказ на його напав, що день тобі у Нога бурла бє та каламуте. Екатер. г. 2) = огріх. Ананьевск. у. 3) Мѣсто въ полотнѣ, гдѣ остался слѣдъ спутанныхъ при тканіи нитокъ. МУЕ. III. 20. Словник української мови Грінченка