сланець

СЛА́НЕЦЬ, нцю, ч. Гірська порода, що має шарувату будову і легко розшаровується.

У верхній частині розрізу середнього девону на Волині переважають верстви доломітів, вапняків, серед яких також трапляються проверстки пісковиків та глинистих сланців (Геол. Укр., 1959, 279);

Природний покрівельний сланець — це тонкошарувата гірська порода, яка утворилася з глинястих сланців і відзначається рівною поверхнею (Рад. Укр., 31.VIII 1951, 3);

Уже місяць блукають комсомольці в тайгових нетрях. У двох місцях знайшли вони родовища залізняку і сланцю (Донч., II, 1956, 44).

◊ А́спідний сла́нець див. а́спідний;

Горю́чі сла́нці — глинисті, піскуваті й вапнякові породи, що містять продукти розкладу органічної речовини і внаслідок цього здатні горіти; використовуються як сировина для перегонки і як паливо.

Величезні поклади горючих сланців зустрічаються у Карпатах (Цюпа, Україна.., 1960, 89).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. сланець — сла́нець іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. сланець — -нцю, ч. Гірська порода, що має шарувату будову і легко розшаровується; лупак. Горючі сланці — глинисті, піскуваті й вапнякові породи, що містять продукти розкладу органічної речовини і внаслідок цього здатні горіти; використовуються як сировина для перегонки і як паливо. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. сланець — Лупак, див. шифер Словник чужослів Павло Штепа
  4. сланець — Нцю, ч. Гірська порода, що має шарувату будову і легко розшаровується. Навпроти — графіка гори і сніг і чорні сланці, о хоч на мить заговори, чиї лежать тут бранці. (П-1:147). Словник поетичної мови Василя Стуса
  5. сланець — СЛА́НЕЦЬ, нцю, ч. Гірська порода, що має шарувату будову і легко розшаровується. У верхній частині розрізу середнього девону на Волині переважають верстви доломітів, вапняків... Словник української мови у 20 томах