смертний

СМЕ́РТНИЙ, а, е.

1. Який не живе вічно; протилежне безсмертний.

[Ярослав:] Смертний чоловік проклав дорогу до світил небесних, і цього не забути вже повік! (Лев., Драми.., 1967, 452);

Смертні люди час від часу хворіють, лікуються, одужують, знову хворіють (Скл., Святослав, 1959, 384);

// у знач. ім. сме́ртні, них, мн. (одн. сме́ртний, ного, ч.; сме́ртна, ної, ж.). Люди; протилежне безсмертні.

— Чи довго будете казитись І стид Олимпові робить? Щодень проміж себе сваритись І смертних з смертними травить? (Котл., І, 1952, 242);

Добре б, не будучи богом, воскреснути, Смертним довести, що смерті нема (Мур., Осінні сурми, 1964, 58);

*У порівн. [Кассандра:] Що зможуть проти долі всі боги? Вони законам вічним підлягають так, як і смертні (Л. Укр., II, 1951, 274).

Про́сти́й сме́ртний див. про́сти́й.

2. Признач. для умираючого або для мертвого.

Ще смутніша — Жанні. Чоловік її — сам! В ніч лиху, мов під смертним, страшним покриттям! Безпомічний, дітки ще маленькі… О, мати! (Л. Укр., IV, 1954, 263).

На сме́ртній посте́лі [бу́ти (лежа́ти)] див. по́стіль;

На сме́ртнім о́дрі див. одр;

Сме́ртна по́стіль — місце, на якому людина вмирає або лежить мертва.

Не минули дві неділі, Як до смертної постелі Дон-Кіхота всі зібрались, Хто лиш знав його в селі (Фр., XII, 1953, 204);

Сме́ртне ло́же див. ло́же¹.

3. Те саме, що смерте́льний 1, 2, 5.

Він ярмо неволі й замки Злих тиранів розбива; Давні смертні рани гоїть, Відновля людські права (Л. Укр., IV, 1954, 125);

Налилося ще більше кров’ю лице Марусяка… Нелюдським вимахом голови вирвався він зі смертної пастки (Хотк., II, 1966, 199);

— Он яка ти! Думав… Що думав! — Сама ти була думою моєю. На фронті під громи й крики смертні — я бачив тебе (Головко, І, 1957, 79);

Федяк важко дихав, смертний піт уже вкрив його сірий до синяви лоб (Перв., Дикий мед, 1963, 467);

Кінь вже впав додолу і заборсався в смертних муках (Тулуб, В степу.., 1964, 10);

Мені не треба нічого — ні ласки, ні привіту.. Упав на траву і став механічно повторяти своє заклинання, свою молитву, витворену в хвилину чорної нудьги і смертної туги (Вас., II, 1959, 32);

«В’яжіть його!» І стільки смертної тривоги було в цім крику, що огонь в очах Тараса блиснув знову… (Сос., І, 1957, 392).

◊ Би́ти сме́ртним бо́єм див. бій;

Ви́пити сме́ртну ча́шу див. ча́ша;

Облягти́ на сме́ртній посте́лі див. обляга́ти;

Пога́на, як сме́ртний гріх див. гріх;

Сме́ртна годи́на див. годи́на¹;

Сме́ртна ка́мера — те саме, що Ка́мера сме́ртників ( див. сме́ртник).

— Бачиш, Лялю з усіх наших я, здається, найменш сильний… А я хочу бути дужим у всіх відношеннях. Бо нам, очевидно, всяко доведеться. Можливо, де й врукопаш… Котовський, між іншим, у смертній камері займався спортом (Гончар, IV, 1960, 73);

Грюкотять залізні двері смертних камер. Людей виводять на смерть (Турч., Зорі.., 1950, 283);

Сме́ртна ка́ра — страта.

— Самодержавство ще жило і поволі очунювало од переляку, а незабаром вищирило й ікла. Хвилею по цілій країні прокотились погроми, смертними карами скінчилися повстання у флоті (Головко, II, 1957, 311);

Сме́ртна мить; Сме́ртний кіне́ць — те саме, що Сме́ртна годи́на ( див. годи́на¹).

Здавалося їм в останню смертну мить, що пливуть вони в надзоряну сяючу далину (Довж., І, 1958, 331);

Клянусь.., що буду скрізь єдиним, чистим, як наші зорі і сонця, і з честю ім’я комуніста нести до смертного кінця (Сос., II, 1958, 431);

Сме́ртна прися́га (кля́тва) — присяга, клятва життям.

Ми присягаємося смертною присягою (Смолич, II, 1958, 92);

Сме́ртний бій див. бій;

Сме́ртний ви́рок див. ви́рок;

Сме́ртний гріх:

а) за релігійним уявленням — гріх, який не можна спокутувати, який карається вічними муками на тому світі.

[Матушка гуменя (кладе ій руки на голову і молиться):] Укріпи її [Марусі] розум молодий, напути на все добре; захисти своїми молитвами од всього злого, гріха смертного (Мирний, V, 1955, 72);

б) велика провина;

Сме́ртний сон — те саме, що Смерте́льний сон ( див. смерте́льний); Сме́ртний час див. час.