смертник

СМЕ́РТНИК, а, ч., розм. Людина, засуджена до страти.

Перед смертю вони написали до своїх рідних листи, які передали на волю через своїх адвокатів. Скільки віри й життєлюбства було в листах цих смертників (Цюпа, Назустріч.., 1958, 35);

На землю спадала вечірняя мла, як варта на розстріл матросів вела.. Я смертників бачив обличчя, як сніг, упали вони, лиш один з них побіг (Сос., І, 1957, 450);

// Приречений на смерть.

*У порівн. Як на приреченого, як на смертника глянув Спартак на Богдана, коли цей з новими своїми друзями виходив уже з КП (Гончар, Людина.., 1960, 123);

На цих людей дивились, як на смертників, і ніхто не заздрив порівняно великому їх заробітку (Кол., Терен.., 1959, 300).

Ка́мера сме́ртників — камера у в’язниці для засуджених до страти.

З камери смертників Килигея звільнили повсталі херсонські робітники (Гончар, II, 1959, 10);

Пригадую, що за тюремними переказами тринадцята камера — це камера смертників (Збан., Єдина, 1959, 229).