собацюга

СОБАЦЮ́ГА, и, ч. і ж.

1. Збільш. до соба́ка 1.

Гавкнуло, як із бочки, — і кудлатий собацюга летів із-за куща на Якова з вищиреними зубами (Вас., II, 1959, 63);

Розжився [Селентій], розбагатів, поприв’язував собацюг по чотирьох кінцях подвір’я, щоб стерегли замазані в бовдур золоті червінці (Тют., Вир, 1964, 173).

2. розм. Те саме, що соба́ка 1.

— Султан! Брат ти мій!.. Султан?! Ах ти ж, собацюга моя… (Мик., II, 1957, 254).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. собацюга — собацю́га іменник чоловічого або жіночого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. собацюга — -и, ч. і ж. 1》 Збільш. до собака 1). 2》 розм. Те саме, що собака 1). Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. собацюга — СОБАЦЮ́ГА, и, ч. і ж. 1. Збільш. до соба́ка 1. Гавкнуло, як із бочки, – і кудлатий собацюга летів із-за куща на Якова з вищиреними зубами (С. Словник української мови у 20 томах