сонце

СО́НЦЕ, я, с.

1. Центральне небесне світило сонячної системи, що має форму гігантської розжареної кулі, яка випромінює світло й тепло.

Термоядерні реакції, які відбуваються в надрах Сонця, супроводжуються виділенням великої кількості нейтрино (Знаная.., 7, 1965, 11);

Сонце виглянуло з-за діброви, неначе висунуло золоте чоло з пучком золотих кучерів навкруги (Н.-Лев., VII, 1966, 89);

Зажурився Тарас Григорович, і на сторінках його крихітної книжечки з’явилися сумні рядки про те, що не гріє сонце на чужині (Тулуб, В степу.., 1964, 156);

*У порівн. Її осліплює яскраве сяйво великої, мов сонце, люстри (Стельмах, І, 1962, 296).

◊ Від (од) схід со́нця див. схід;

До́ки (по́ки) [й] сві́ту (сві́та) [й] со́нця (сві́ту-со́нця, со́нця-сві́ту і т. ін.):

а) довіку, поки небесне світило світить, весь час; вічно.

— Лихе минеться та й забудеться, а добре — довіку зостанеться добрим, житиме поміж людьми, поки й світу сонця! (Мирний, IV, 1955, 338);

б) (із запереч. не при присудку) ніколи.

— Щоб я тебе з Вихорами не бачив, доки світу й сонця… (Тют., Вир, 1964, 250);

Дивувались на шотландську волю І стороннії чужії люди, Всі казали: «Поки світа сонця У ярмі шотландський люд не буде!» (Л. Укр., І, 1951, 362);

До [світ] со́нця — дуже рано, до настання дня.

— Грай, музико! До світ сонця Все проп’ю, щоб люди знали! (Граб., І, 1959, 530);

Повставали [ми] раненько, до сонця (Вовчок, І, 1955, 74);

До схід со́нця див. схід²;

Зайшло́ со́нце наві́ки кому — хто-небудь помер.

24 липня славному синові українського народу Максимові Рильському зайшло сонце навіки (Нар. тв. та етн., 1, 1970, 53);

Засія́є (засія́ло) со́нце див. засія́ти;

За со́нцем — у напрямку руху сонця;

За́хід со́нця див. за́хід³;

Кра́сне со́нце див. кра́сний;

Крути́ти (верті́ти) як (мов, немо́в) ци́ган со́нцем див. ци́ган;

Мі́сце під со́нцем — місце, призначення в житті, суспільстві і т. ін.

Поезія Янки Купали змальовувала величний образ працелюбного білоруського народу, який усвідомив свою роль в історичному процесі, своє право на місце під сонцем (Літ. Укр., 6.VII 1962, 2);

Навпаки́ со́нця — проти руху сонця, не в тому напрямку, в якому рухається сонце.

Йшла [нанночка] по воду, як бабуся її навчила: не прямо до криниці, а вулицями обходила навпаки сонця (Кв.-Осн., II, 1956, 198);

Під со́нцем — у світі, на землі, на волі.

Я квітку не можу зірвати, бо їй, як людині, болить. Як нам, моє серце крилате, під сонцем їй хочеться жить (Сос., II, 1958, 110);

Про́ти со́нця — обличчям до сонця.

— Хлопці! — крикнув я. — Нас зраджено! Ми їдемо проти сонця, на південь, а путь наша мусить лежати на протилежну сторону (Ю. Янов., II, 1958, 71);

[Ра́зом] із со́нцем — рано, удосвіта.

Думка була виїхати разом із сонцем, бо не близька дорога (Гончар, Тронка, 1963, 178);

Сві́та-со́нця не ба́чити (поба́чити) — бути в неволі.

— Ой забрано ж його, забрано. Сидить він во темниці.., світа-сонця не бачить (Тют., Вир, 1964, 304);

Со́нце в кру́зі див. круг¹;

Со́нце захо́дить (зайшло́) див. захо́дити;

Со́нце з обі́д [зверну́ло] див. обі́д;

Со́нце під обі́д [відійшло́ (підпливло́ і т. ін.)] див. обі́д;

Со́нце скрива́ється (скри́лося) див. скрива́тися.

2. Відбиття, відображення чим-небудь або у чомусь цього небесного світила.

Вода в широкому Дніпрі, Де плавають сонця, В старій криниці, У відрі, В баклазі у бійця (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 56);

// Величезна розжарена маса чого-небудь, що нагадує небесне світило; яскравий спалах чого-небудь.

Ніхто з учасників експедиції не бачив самого вибуху [атомної бомби], не бачили вони над просторами океану того зловісного.. сонця, що його засвітила варварська рука (Гончар, Тронка, 1963, 199);

Нагрітий спочатку метал тепер треба було тільки підігрівати. І електричні сонця знову засяяли біля всіх шести швів (Собко, Біле полум’я, 1952, 312).

3. Світло й тепло, що випромінюються цим світилом.

Опришок постояв хвилинку, весь у сонці, потім злегка труну в [натиснув] ногою величенький камінь (Гнат Хоткевич, II, 1966, 204);

Сонця було там [надворі] так багато, що йому бракувало місця (Юрій Смолич, II, 1958, 7);

Хай думав полковник, що прислали йому служаку, просолілого від тихоокеанських солоних вітрів, пров’яленого всіма прикордонними сонцями (Павло Загребельний, Шепіт, 1966, 267);

*Образно. Стоять [хати] в кришталевих сережках танучих бурульок, з яких на землю повільно капає й капає сонце (Олесь Гончар, II, 1959, 40);

// Відбиття, відображення сонячного проміння.

Знову перед тобою грає сонцем іржава сталева стіна (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 240);

Чудернацькі окуляри, блиснувши сонцем, скочили з носа і зателіпалися на чорній шворці (Михайло Стельмах, I, 1962, 49);

// Місце, простір, охоплені світлом і теплом цього світила.

Сушаться на сонці грушки й яблука на тичках тоненьких (Марко Вовчок, I, 1955, 216);

Шия в нього по-дівочому красива, ніжна й біла, наче він ніколи не виходить з цієї землянки на сонце (Олесь Гончар, III, 1959, 24);

// Ясна сонячна погода.

Думаю спочити, брати сонячні ванни, як буде сонце, але зараз тут доволі холодно і хмарно (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 365);

Хочу послати сього листа та піти коло моря повалятись, поки сонце (Леся Українка, V, 1956, 409);

// Життєдайна, животворча енергія цього світила.

Він пригадує село, в садку налиті сонцем сливи (Володимир Сосюра, II, 1958, 436);

Із-за вагончика вийшла дівчина.., мабуть, ровесниця Ліні, тільки куди міцніша, здоровіша за неї, — з вогню та з сонця вся! (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 186).

За сонця — протягом денного часу, поки видно; завидна.

[Мартин:] Ну, сину, поснідаєш, та й з богом в путь! Уже коні готові, щоб сьогодня [сьогодні] за сонця в город поспів (Карпенко-Карий, I, 1960, 326);

Гуляння тривало ще й при світлі смолоскипів, бо не годилося відправляти людей за сонця (Павло Загребельний, Диво, 1968, 409);

За хвіст та на сонце — розкрити чиюсь сутність, викрити кого-небудь, показати чиїсь непорядні, негарні дії, вчинки.

— Картопля в кагатах почала горіть, а силос, то, мабуть, уже й згорів. Хто кагатував? Колода. По закутках усі гудуть, от вона і його за хвіст та на сонце... (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 370).

4. перен. Про те (того), хто (що) є джерелом життя, втіхи, радості і т. ін. для когось.

Нема мого миленького, Нема мого сонця; Ні з ким мені розмовляти, Сидя у віконця (Українські народні ліричні пісні, 1958, 317);

Позирав щораз в віконце, Чи не трапиться вона, Його щастя, його сонце, Його зіронька ясна (Павло Грабовський, I, 1959, 346);

Кого я покохала, Стане сонцем той мені (Микола Чернявський, Поезії, 1959, 177);

*У порівн. Раз у раз щасливо, як на сонце, позиркує [мати] на сина (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 148).

5. перен. Те, що освітлює шлях, той, хто веде за собою (у житті, боротьбі і т. ін.); провідна зоря.

[Тірца:] Близько день! В новій славі сонце просіяє, згине ніч! (Леся Українка, II, 1951, 151);

— Це такі дні, що наше життя до сонця повертають (Михайло Стельмах, II, 1962, 178);

І раптом сонце зійшло для них! Прийшли зі сходу прості й скромні хлопці, червоні солдати, прогнали багатіїв та фашистів, і тепер царани вперше в житті стали людьми, справжніми господарями... (Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 146);

// чого, у сполуч. з ім. правда, воля, свобода, слава, щастя і т. ін. Означає те, на що вказують названі іменники.

Тоді, як грім під час негоди Впаде на голову катів, Нам сонце правди і свободи Засяє в тисячах огнів (Микола Вороний, Вибр., 1959, 201);

Це ти [партія] привела нас крізь бурі й негоди До світлого щастя, до сонця свободи (Степан Олійник, Вибр., 1957, 29);

// Що-небудь світле, хороше, прекрасне. Загляне сонце і в наше віконце (Українські народні прислів’я та приказки, 1963, 156);

— Нове життя прорвалось до сонця, до світла, до перемоги! (Олександр Довженко, I, 1958, 460);

// Тепло, приязнь, людяність.

Мене тішить, що в Гнатюковім серці багато сонця, од якого і тепло і ясно його приятелям (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 392);

Своєю присутністю в трупі, а також своєю грою в п’єсах і напрочуд лагідним поводженням з людьми вона вносила сонце і ласку в колектив (Мистецтво, 1, 1955, 8).

6. Центральна планета інших планетних систем.

— Як у всесвіті, в макрокосмі: серед безмежної темряви — безконечні сонця, сонця, сонця! (Олесь Гончар, IV, 1960, 76);

Якби зібрати з неба всі зірки і всі сонця з усіх небес на світі, моя любов горітиме яркіш [яскравіше] (Володимир Сосюра, I, 1957, 235).

7. Гімнастична вправа на турніку.

Він хапається за перекладину й на витягнутих руках робить своїм тілом коло — сонце, як називається це спортивною мовою (Іван Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 82).