спантеличений

СПАНТЕЛИ́ЧЕНИЙ, а, е, розм.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до спантели́чити.

Павло підскочив до Гриценка, і той, розгублений і спантеличений несподіванкою, випустив з рук рушницю (Кир., Вибр., 1960, 137);

Спантеличений такою увагою і сердечністю. Боровий справді не знав, як і дякувати (Грим., Незакінч. роман, 1962, 176);

Яскравий жмут сонячного проміння вдерся до комірчини, і вкрай спантеличений пацюк кинувся у прогризену в підлозі дірку (Донч., II, 1956, 10).

2. у знач. прикм. Розгублений, зніяковілий, збентежений.

— Хіба я хоч коли більше червінця правив за будь-яку требу? Спантеличені селяни не знали, що сказати хитрому панотцеві (Стельмах, І, 1962, 266);

Він дав задній хід і зовсім близько під’їхав до спантеличеного хлопця (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 102);

Козирнувши, дружинник повертає квиток спантеличеній Марії. — Приємно познайомитися: теж аматор драмгуртка (Вол., Місячне срібло, 1961, 46);

// Який виражає розгубленість, замішання, здивування, збентеженість.

Повернулась [Катюша] до Ілька, який невдоволено поглядав на наші спантеличені обличчя (Чаб., Катюша, 1960, 31);

Прийшов [крейсер] ніби для того, щоб розбентежити їхню молоду уяву, привернути до себе спантеличені погляди і цих підлітків-старшокласників (Гончар, Тронка, 1963, 36).