1. Словник української мови в 11 томах

споконвічний

СПОКОНВІ́ЧНИЙ, а, е.

1. Який існує з найдавніших часів, здавна; одвічний.

[Сінон:] Я сам з Еллади. Еллада — се ж колиска споконвічна святої волі. Правний син Еллади без рідної стихії жить не може (Л. Укр., II, 1951, 307);

Пусто, безлюдно в ущелині. Лише шум потоку порушує споконвічну тишу гір (Гончар, Новели, 1954, 182);

Поважно й урочисто розповідали [діди] про давнє минуле, що самі застали або що чули від таких же сивих дідів. Про гніт споконвічний, про наругу, про нелюдське знущання (Головко, II, 1957, 237);

Я був сином степу, сином ріллі і кураю, хльостких осінніх дощів і споконвічної бідності (Чаб., За півгодини.., 1963, 14).

2. Корінний, основний (про населення певної місцевості, представників певного середовища).

Слов’яни були споконвічними жителями Середньої і Східної Європи (Іст. УРСР, І, 1953, 29);

Бойко — споконвічний мешканець Карпат, як і гуцул, але він дуже різниться від гуцула (Ірчан, II, 1958, 210);

// Постійний, вічний.

Созоненко загримав залізом, відчинив хвіртку, і на подвір’я боком, боком, боячись зачепити господаря, обережно втиснувся споконвічний боржник Василенко (Стельмах, II, 1962, 93);

По двоє на одному коні, ну й ну! — реготав збоку Мефодій Кулик, споконвічний пастух, що все життя випасав.. табуни робочих верблюдів (Гончар, II, 1959, 13);

Не віриться, що тут колись жили споконвічні наймити і бідарі (Кучер, Дорога.., 1958, 19).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. споконвічний — споконві́чний прикметник Орфографічний словник української мови
  2. споконвічний — Одвічний; (житець) корінний, автохтонний; (боржник) вічний, сталий. Словник синонімів Караванського
  3. споконвічний — див. вічний Словник синонімів Вусика
  4. споконвічний — -а, -е. 1》 Який існує з найдавніших часів, здавна; одвічний. 2》 Корінний, основний (про населення певної місцевості, представників певного середовища). || Постійний, вічний. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. споконвічний — СПОКОНВІ́ЧНИЙ, а, е. 1. Який існує з найдавніших часів, здавна; одвічний. [Сінон:] Я сам з Еллади. Еллада – се ж колиска споконвічна святої волі. Правний син Еллади без рідної стихії жить не може (Леся Українка); Пусто, безлюдно в ущелині. Словник української мови у 20 томах
  6. споконвічний — ДА́ВНІЙ (який існує багато часу, давно виник, з'явився, довго триває тощо), СТАРИ́Й, ДА́ВНІ́ШНІЙ розм., ДАВНЕ́ЗНИЙ підсил. розм., СТАРЕ́ЗНИЙ підсил. розм., ВІДДА́ВНІЙ заст., ДРЕ́ВНІЙ заст. Словник синонімів української мови
  7. споконвічний — Споконві́чний, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)