1. Словник української мови в 11 томах

сполох

СПО́ЛОХ¹, у, ч.

1. Тривога, переляк, збентеження або хвилювання, що охопили багатьох.

Одні стоять, мов тороплені, другі метушаться на місці, мов рятунку шукають.. А ватажок ще й глузує, бачачи такий сполох (Коцюб., І, 1955, 184);

На весь повіт сполохів нагнав самовільний сход в Буймирі (Горд., Чужу ниву.., 1940, 75);

Сполох скрізь панує: отари розбились, скотина безладно реве, а люди ще гірші од звіра, ганяються хижо за людьми, і люди біжать од людей з плачем та прокльоном (Дн. Чайка, Тв., 1960, 148);

Решта [петлюрівців] в страшеннім сполоху шаснула в сіни, збиваючи один одного з ніг, застряваючи в дверях (Крот., Сини.., 1948, 166).

2. Сигнал тривоги у випадку якого-небудь нещастя (нападу ворогів, пожежі і т. ін.).

Десь на горі спалахнув вогонь.. Це означало сполох, так часто робили, коли до Києва наближались половці (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 54);

*У порівн. Звістка про загрозливе становище, передана Чемерицею, як сполох, пролетіла по будівництву (Коцюба, Нові береги, 1959, 374).

◊ Би́ти (ударя́ти, уда́рити) [в дзвін] на спо́лох:

а) подавати сигнал тривоги, перев. б’ючи у дзвін, у випадку якогось нещастя, якоїсь небезпеки.

Виразно чути було тепер, як били в дзвін на сполох у Ліщинівці (Головко, II, 1957, 345);

Так і жив Яресько, місяцями не злазячи з коня, охороняючи з хлопцями степ, аж поки чаплинський дзвін не вдарив оце на сполох (Гончар, II, 1959, 33);

[Пасічничка (бере вузлик):] Біжи, Романе, до мами та скажи їй — хай на сполох ударить, Єгор Іванович, скажеш, велів дзвонити на пожежу (Ю. Янов., III, 1959, 80);

б) виявляти занепокоєння, тривогу.

Розбухлих, багатослівних романів.. з’являється не так і мало. А критика щось не дуже б’є на сполох (Рад. літ-во, 3, 1963, 24);

Задзвони́ти на спо́лох — б’ючи у дзвін, подавати сигнал тривоги у випадку якогось нещастя, якоїсь небезпеки.

СПО́ЛОХ² див. спо́лохи.

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. сполох — спо́лох 1 іменник чоловічого роду тривога спо́лох 2 іменник чоловічого роду спалах Орфографічний словник української мови
  2. сполох — Переполох, збентеження, тривога, с. паніка; сигнал тривоги, ґвалт. Словник синонімів Караванського
  3. сполох — див. блиск; спалах Словник синонімів Вусика
  4. сполох — [сполох] -ху, м. (ў) -ху, мн. -хие, -х'іў Орфоепічний словник української мови
  5. сполох — I -у, ч. 1》 Тривога, переляк, збентеження або хвилювання, що охопили багатьох. 2》 Сигнал тривоги у випадку якого-небудь нещастя (нападу ворогів, пожежі і т. ін.). Бити на сполох — а) подавати сигнал тривоги, перев. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. сполох — СПО́ЛОХ¹, у, ч. 1. Тривога, переляк, збентеження або хвилювання, що охопили багатьох. Одні стоять, мов тороплені, другі метушаться на місці, мов рятунку шукають .. А ватажок ще й глузує, бачачи такий сполох (М. Словник української мови у 20 томах
  7. сполох — би́ти / уда́рити на спо́лох. 1. Сповіщати про небезпеку, подавати сигнал тривоги. — Ну, та й ми не дрімаємо,— зауважив Явтух Судар,— розіслали гінців по селах, б’ємо на сполох. Хотіли й до вас посилати… (О. Гончар). Фразеологічний словник української мови
  8. сполох — ПЕРЕЛЯ́К (відчуття страху), ЛЯК, ПЕРЕПОЛО́Х, СПО́ЛОХ, ПЕРЕ́СТРАХ розм. Мотря з переляку залізла на печі аж у куток (Панас Мирний); Бідна дівчина аж злякалась і з ляку ніби заніміла (І. Нечуй-Левицький); Малий Мирон так і остовпів з наглого переполоху (І. Словник синонімів української мови
  9. сполох — Споло́х, -ло́ху, -хові; -ло́хи, -хів, на споло́х Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. сполох — Споло́х, -ху м. Испугъ. Словник української мови Грінченка