справно

СПРА́ВНО, присл.

1. Присл. до спра́вний 1-4.

Робота у нього ішла справно (Гончар, Таврія, 1952, 227);

В книгах було все справно записано: увесь прихід і всі видатки були вилічені добре й позаписувані (Н.-Лев., IV, 1956, 165);

Прийде мати з поля, всюди справно: понагодовано, понаповано, начиння перемите, і миски в миснику (Свидн., Люборацькі, 1955, 10);

— Оце тобі, Анатолію Михайловичу, пасажир, — сказав мій супутник. — Щоб справно довіз (Жур., Опов., 1956, 61);

Ліля почала справніше вчитися (Л. Укр., V, 1956, 32);

Згадалося, що в минулу косовицю їх [стоги] вивершував дід Дунай, бо мало хто в селі міг так справно вивершити скирту чи стіг (Стельмах, І, 1962, 445);

// у знач. присудк. сл.

— Готуйте водолазний баркас, і костюм, і скафандр де-небудь новий діставайте, щоб усе справно було (Собко, Скеля.., 1961, 47);

Гиркалися вони, гиркалися, це так, — а, проте, по хазяйству завжди було все справно (Вишня, II, 1956, 81).

2. З додержанням систематичності, акуратності, ретельності.

Свій пайок відбирала [Стеха] справно (Кв.-Осн., II, 1956, 131);

Десь в п’ятдесятому році завербувався Чугай на далеку Північ, щоб заробити грошей та хату поставити. Листи писав і гроші Марті висилав справно (Зар., На.. світі, 1967, 87).