1. Словник української мови в 11 томах

спішити

СПІ́ШИТИ див. спі́шувати.

СПІШИ́ТИ, шу́, ши́ш, недок.

1. з інфін., з чим і без додатка. Старатися, намагатися якнайшвидше зробити що-небудь, виконати якусь роботу; квапитися, поспішати.

Готова страва вся стояла, Спішили всі за стіл сідать (Котл., І, 1952, 205);

Спішу поділитися з Вами звісткою (Коцюб., III, 1956, 230);

Оленчук не спішив з відповіддю, розуміючи, що від його слова, від його поради зараз багато що залежить (Гончар, II, 1959, 396);

Хліб той місила [Марія], до печі доглядалася, хапаючись, так наче Тихін у дорогу куди виряджався, а хліба в хаті не було, та спішила (Головко, II, 1957, 153);

*Образно. Спішили [вітряки] домолоти чиєсь мливо, скрипіли, і шарпались, і стогнали під вітром (Стельмах І, 1962, 169).

Не спішачи́ — те саме, що Не поспіша́ючи ( див. поспіша́ти).

— Іди ж, братику, іди швидше. Роби йому, Мотре, як бабуся казала. Та роби гаразд, не спішачи (Кв.-Осн., II, 1956, 197).

2. Швидко йти, бігти, пливти, їхати і т. ін.; прагнути якнайшвидше потрапити, вчасно прийти, не спізнитися кудись.

Він біг, спішив до своєї квартири (Фр., VII, 1951, 250);

Тут немає чим дихать, спішимо на свіже повітря (Коцюб., II, 1955, 243);

Мати одразу ж босими ногами опускається на вогкувату долівку і спішить до печі (Стельмах, І, 1962, 135);

Батько нічого не сказав синові, побачивши, як той спішить з двору, щоб завидна впоратися з оранкою (Томч., Жменяки, 1964, 23);

*Образно. Чорними клубами перекочуються [хмари] і спішать, спішать, спішать… (Хотк., II, 1966, 90);

З зерном машини Спішать до станції — пора ж гаряча! — Жнива! (Дор., Серед степу.., 1952, 36).

◊ Спіши́ти по́перед ба́тька в пе́кло див. пе́кло.

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. спішити — спі́шити дієслово доконаного виду примусити злізти з коня спіши́ти дієслово недоконаного виду поспішати Орфографічний словник української мови
  2. спішити — Заспішити, авралити, випереджати, вихоплюватися, гарячитися, гарячкувати, заметушится, квапитися, метушитися, надолужувати, нетерпеливитися, нетерпливитися, нетерплячитися, покваплюватися, поспішати, поспішатися, похоплюватися, приспішати... Словник синонімів Вусика
  3. спішити — I сп`ішитидив. спішувати. II спіш`ити-шу, -шиш, недок. 1》 з інфін., з чим і без додатка.Старатися, намагатися якнайшвидше зробити що-небудь, виконати якусь роботу; квапитися, поспішати. 2》 Швидко йти, бігти, пливти, їхати і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. спішити — Квапитися, закваплюватися, заквапитися, позакваплюватися, покваплюватися, поквапитися, скваплюватися, сквапитися, поскваплюватися, галити, згалювати, згалити, позгалювати, нагалювати, нагалити, понагалювати, погалювати, погалити, пригалювати... Словник чужослів Павло Штепа
  5. спішити — СПІ́ШИТИ див. спі́шувати. СПІШИ́ТИ, шу́, ши́ш, недок. 1. з інфін., з чим і без дод. Старатися, намагатися якнайшвидше зробити що-небудь, виконати якусь роботу; квапитися, поспішати. Готова страва вся стояла, Спішили всі за стіл сідать (І. Словник української мови у 20 томах
  6. спішити — лі́зти (забіга́ти, спіши́ти і т. ін.) попере́д ба́тька в пе́кло, жарт. 1. Випереджати інших у чому-небудь; вириватися, вискакувати наперед. Сердито запитав її: — Чого поперед батька лізеш у пекло? (М. Фразеологічний словник української мови
  7. спішити — ПОСПІША́ТИ (старатися, намагатися якнайшвидше зробити щось, виконати якусь роботу, дію), ПОСПІША́ТИСЯ, СПІШИ́ТИ, СПІШИ́ТИСЯ, КВА́ПИТИСЯ, ПРИСПІ́ШУВАТИ (ПРИСПІША́ТИ), ХАПА́ТИСЯ розм., ШВИДКУВА́ТИ розм., ПОМИКА́ТИ розм., ША́МКАТИ діал., ПОСКОРЯ́ТИСЯ діал. Словник синонімів української мови
  8. спішити — Спіши́ти, -шу́, -ши́ш, -ши́ть, -ша́ть; спіши́, -ші́ть; спішачи́ Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. спішити — Спіши́ти, -шу́, -ши́ш гл. Спѣшить. Хто спішить, людей смішить. Ном. № 5581. Словник української мови Грінченка