стид
СТИД, а́ і у, ч.
1. Почуття сильного зніяковіння, збентеження, незручності від усвідомлення своєї поганої поведінки, недостойних дій, вчинків і т.ін.; сором.
Хто знав стид, той має й совість (Укр.. присл.., 1963, 331);
Шумінська ніколи не може собі того дарувати й нагадати без стиду, як одного разу в нервовому роздратуванні видерла у дочки якусь новісіньку книжку й подерла на дрібні кусники (Кобр., Вибр., 1954, 12);
Що діяти? вічну я маю В душі боротьбу: Грішу — а тоді почуваю І стид, і журбу (Крим., Вибр., 1965, 233);
Величезним зусиллям акторської волі я перемагаю свій стид, своє бажання зникнути, тут же негайно і назавжди провалитися крізь землю (Смолич, Театр.., 1940, 9);
// Почуття ніяковості, сором’язливості.
Спускалася, скільки могла; сорочка зачепилася за гачок віконниці й піднялася. Маруся висіла гола. Жах і стид обхопили її (Хотк., II, 1966, 135);
Вона подумала, що задихнеться від стиду, якщо той [Завадка] набереться нахабства заговорити до неї у присутності матері (Вільде, Сестри.., 1958, 514).
Ні (і) стида́ (сти́ду), ні (і) со́рому (сорома́) [нема́є (нема́)] у кого, кому — хто-небудь дуже безсоромний.
— А я так скажу, люди добрі, що нема в тебе, Лисице, ні стида, ні сорому… (Речм., Весн. грози, 1961, 89);
Сварку насилу розігнала Охрімова жінка Федора.. — І стида вам немає, і сорому! — батькувала вона, розмахуючи прутом (Тют., Вир, 1964, 129);
Палені́ти від (з) стида́ (сти́ду) див. палені́ти.
2. Становище, поведінка і т. ін., що ганьбить кого-, що-небудь; ганьба, безчестя.
— Чи довго будете казитись [боги] І стид Олимпові робить? Щодень проміж себе сваритись І смертних з смертними травить? (Котл., І, 1952, 242);
Бодай ті діти не росли, Тебе, святого, не гнівили, Що у неволі народились І стид на тебе понесли (Шевч., II, 1953, 39);
Як раб заляканий, пригнутий, Клену свій жереб я тоді, І байдуже несу, закутий, Життя в неславі та стиді (Граб., І, 1959, 283).
◊ Стидо́м повива́ти (пови́ти) го́лову чию — осоромлювати, ганьбити кого-небудь.
— І мати твоя, і бабка твої були чесного роду, а ти стидом повила мою голову сиву! Геть додому! — кричала вона до Насті (Коцюб., І, 1955, 55).
3. у знач. присудк. сл. Те саме, що сти́дно.
Тут всіх учила [Камерта], ..Що сором Турна видавать; Стид всім стоять, згорнувши руки, Як згине Турн (Котл., І, 1952, 283);
— Тепер чесному чоловікові стид мішатись між сі розбишаки. Перевернулись тепер уже кат знає на що запорожці (П. Куліш, Вибр., 1969, 78);
Радять [одрадяни]: — Знаєш що, Марино?.. Наряджай і дочку та йдіть [до панича] разом.. Вона в тебе така, що не стид показатися (Мирний, IV, 1955, 253).
◊ Стид і со́ром — уживається для вираження осуду, присоромлення кого-небудь за погані дії, вчинки і т. ін.
— Вам стид і сором: ви пани, ви письменні, ви читаєте у книжках, як бідному треба помагати, а ви, замість того, не розпитавши, чого я і за чим, та стали з мене сміятись! (Кв.-Осн., II, 1956, 277);
Біля полкового прапора стоїть герой Сталінграда і Будапешта старшина Багіров. Про нього, напевно, всі чули. Не чули? Стид і сором! Та це ж він з-під землі штурмував готель «Європа»!.. (Гончар, III, 1959, 405).
Значення в інших словниках
- стид — стид іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- стид — див. СОРОМ; встид, стидовище. Словник синонімів Караванського
- стид — моск. сором хохл. (стид) сором сором, див. страм, устид Словник чужослів Павло Штепа
- стид — СТИД, а́ і у, ч. 1. Почуття сильного зніяковіння, збентеження, незручності від усвідомлення своєї поганої поведінки, недостойних дій, вчинків і т. ін.; сором. Словник української мови у 20 томах
- стид — стид → встид Лексикон львівський: поважно і на жарт
- стид — Стидається, як та кобила, що віз перевернула. Зовсім не стидається. Огидливий, як дівчина. Дівчата звичайно стидаються чужих людей. Стид не дим, очей не виїсть. Стид минеться. Хто не має стиду, той не має й сумління. Приповідки або українсько-народня філософія
- стид — -а і -у, ч. 1》 Почуття сильного зніяковіння, збентеження, незручності від усвідомлення своєї поганої поведінки, негідних дій, вчинків і т. ін.; сором. || Почуття ніяковості, сором'язливості. 2》 Становище, поведінка і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
- стид — стид і со́ром кому. Уживається для вираження загального осуду, докору за негідні вчинки, необізнаність і т. ін. — Вам стид і сором: ви пани, ви письменні, ви читаєте у книжках, як бідному треба помагати, а ви, замість того, не розпитавши... Фразеологічний словник української мови
- стид — ГАНЬБА́, СО́РОМ, СТИД, БЕЗЧЕ́СТЯ, БЕЗСЛА́В'Я, НЕСЛА́ВА, НАРУ́ГА, ХУЛА́ книжн., БЕ́ШКЕТ рідше, ОСОРО́МА рідше, ПОЗО́РИЩЕ розм., СОРОМО́ТА розм., СТИДО́ВИСЬКО розм., СТИДО́ВИЩЕ розм., СТРАМ розм., СТРАМО́ТА розм., СТРАМО́ВИСЬКО розм., СТРАМО́ВИЩЕ розм. Словник синонімів української мови
- стид — Стид, стида́ і сти́ду, -дові Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- стид — Стид, -да и -ду м. 1) Стыдъ. Поганому виду нема стиду. посл. стида завдавати. Срамить, стыдить. Дівчино моя, чи ж ти там бувала, що ти мені молодому стида завдавала? Чуб. V. 115. 2) Постыдный, заставляющій себя стыдиться человѣкъ. Сама стида полюбила. Словник української мови Грінченка