стовбичити
СТОВБИ́ЧИТИ, чу, чиш, недок.
1. Стояти, різко підноситися над навколишньою поверхнею (про високі тонкі предмети).
Униз до моря збігали мандаринові, апельсинові, лимонні й маслинові гаї, стовбичили готичними вежами кипариси (Трубл., II, 1950, 168);
Стовбичить до хмар над містечком вона [арка], Хоча й сміхотворна, зате показна (С. Ол., Вибр., 1959, 270);
// Видаватися, виступати над поверхнею, виділятися серед навколишнього простору.
Будиночок обваливсь.. Од клуні стовбичать тільки в бур’янах кілля та сохи (Вас., І, 1959, 268);
Посередині двору стовбичила колонка водогону (Дмит., Обпалені.., 1962, 69);
На подвір’ї замість хати понуро стовбичить облуплений комин (Стельмах, І, 1962, 468).
2. розм. Стояти, бути на ногах.
[Стась:] Не стовбич проти вікна — заступи за стіну! (Вас., III, 1960, 458);
Цимбалові ніяково стовбичити серед класу, коли всі сидять (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 10);
[Горпина:] Чого стовбичиш? В хату йди (Собко, П’єси, 1958, 29);
// Постійно перебувати де-небудь.
Ну, думаю, зажди, буде тобі за те, що цілий день на фермі стовбичиш і уроків не вчиш… (Рад. Укр., 8.III 1946, 3).
◊ Стовби́чити над душе́ю — те саме, що Стоя́ти над душе́ю ( див. душа).
Йому заманулось піти до неї,.. хоч подивитися на неї, та гуменний стовбичив над душею (Н.-Лев., II, 1956, 184).
3. розм. Проводити час безцільно, нічим не займаючись.
[Катря:] Мені досадно, як ото воно стовбичить отут без діла! (Вас., III, 1960, 130);
[Омелько:] Ну, хлопці, що ж ви стовбичите? Доки музики прийдуть, грайте у карти абощо (Кроп., І, 1958, 86);
Уже кілька днів самотньо стовбичив [Рядненков] у своєму кабінеті, не знаючи, з чого почати і за що хапатися (Коз., Блискавка, 1962, 202).
Значення в інших словниках
- стовбичити — стовби́чити дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- стовбичити — СТИРЧАТИ, о. стояти, як стовп; (над душею) стояти, виснути, стриміти; (без діла) байдикувати; п! БОВВАНІТИ, МАЯЧИТИ. Словник синонімів Караванського
- стовбичити — див. стояти Словник синонімів Вусика
- стовбичити — СТОВБИ́ЧИТИ, чу, чиш, недок. 1. Стояти, різко підноситися над навколишньою поверхнею (про високі тонкі предмети). Униз до моря збігали мандаринові, апельсинові, лимонні й маслинові гаї, стовбичили готичними вежами кипариси (М. Словник української мови у 20 томах
- стовбичити — -чу, -чиш, недок. 1》 Стояти, різко підноситися над навколишньою поверхнею (про високі тонкі предмети). || Видаватися, виступати над поверхнею, вирізнятися серед навколишнього простору. 2》 розм. Стояти, бути на ногах. || Постійно перебувати де-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- стовбичити — СТОВБИ́ЧИТИ розм. (стояти, бути на ногах; бути присутнім, перебувати де-небудь — недоречно, небажано, без діла і т. ін.), СТИРЧА́ТИ розм., СТОВБЕНІ́ТИ розм., СТРИМІ́ТИ (СТРЕМІ́ТИ) розм., МАНЯЧИ́ТИ (МАНЯЧІ́ТИ) розм.; ТОПТА́ТИСЯ розм., ТОВКТИ́СЯ розм. Словник синонімів української мови
- стовбичити — Стовби́чити, -би́чу, -би́чиш, -би́чать; не стовби́ч, -би́чте Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- стовбичити — Стовбичити, -чу, -чиш гл. Стоять какъ столбъ, торчать. Сядь та не стовбич. Словник української мови Грінченка