сторонній
СТОРО́ННІЙ, я, є.
1. Який не є членом даної родини, цього колективу і т. ін.; чужий.
Випадково, через сторонніх людей почула, що син її лежить у кременчуцькому лазареті (Гончар, II, 1959, 129);
— І це ти, мій син, — на злі язики поклав те, що треба було тишком-нишком зам’яти, по-сімейному, щоб жодна душа стороння не знала (Шиян, Баланда, 1957, 162);
Директор, нарешті, помітив присутність сторонньої особи (Чорн., Визвол. земля, 1950, 108);
// Непричетний до кого-, чого-небудь.
— Ви мені не вірите, то повірте стороннім людям. Он вам і Параска засвідчить (Мирний, IV, 1955, 361);
Круг столів запанувала різноголоса строката бесіда, яка сторонній людині здається безладним шумом, але в якій є свій зміст і внутрішній зв’язок (Жур., До них іде.., 1952, 148);
— Ні разу не доводилося мені показати мої винаходи й досягнення стороннім людям (Смолич, І, 1958, 61);
// Який прийшов, з’явився і т. ін. з іншого місця, іншої місцевості тощо.
Слухачі ввічливо розступились, пізнавши в ній сторонню міську жінку, і гостинно дали їй місце біля самого вікна (Дмит., Наречена, 1959, 136);
// у знач. ім. сторо́нній, нього, ч.; сторо́ння, ньої, ж. Людина, яка не є членом даної родини, цього колективу і т. ін.
Трохи не вмер Кирило Іванович, як побачив свою матір.. — Що я тепер скажу йому [панові]?.. Хоч би хоч не звала сином!.. Подумав би, що за ділом яка стороння (Мирний, І, 1954, 158);
Батько грав марш — родинний, інтимний марш. Його не виконувалося при сторонніх, його гралося тільки в тісному колі родини (Смолич, II, 1958, 36);
*У порівн. Сліпому видно, рахманний отрок. Наче і не син Хмеля. Подумав [Хмельницький] про це — ніби сторонній, а не батько (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 90);
// у знач. ім. сторо́нній, нього, ч.; сторо́ння, ньої, ж. Людина, непричетна до кого-, чого-небудь.
Упадала [Леся] коло Зоні з подвоєною запопадливістю. Сторонній міг би мати враження, що не машиністка її, а навпаки, вона, Леся, тамту чимсь дошкульно зачепила (Вільде, На порозі, 1955, 61);
В першу мить сторонньому так і могло б здатись, що це співав Петро (Головко, І, 1957, 485);
// у знач. ім. сторо́нній, нього, ч., сторо́ння, ньої, ж. Людина, яка прийшла, з’явилася і т. ін. з іншого місця, іншої місцевості тощо.
Глядіть, щоб не найняв [пан] сторонніх (Коцюб., II, 1955, 50);
Він [П. К. Саксаганський] підсів до групи дівчат, спочатку вони урвали розмову, тільки біля них з’явився сторонній (Мартич, Повість про нар. артиста, 1954, 122).
◊ Сторо́ннє о́ко:
а) погляд чужої людини.
Оксень, почувши цокіт брички, присів у житі, щоб сховатися від сторонніх очей (Цюпа, Назустріч.., 1958, 350);
б) непричетна до кого-, чого-небудь людина.
Телеграма була.. заплутана і для стороннього ока зовсім незрозуміла (Ів., Вел. очі, 1956, 114);
На вузлових станціях його [санітарний поїзд] заганяли на далекі запасні колії, про нього, як могло здатися сторонньому окові, забули (Д. Бедзик, Підземні громи, 1971, 15).
2. Чий-небудь інший, не власний.
Без усякої сторонньої допомоги він.. підвівся, сів і оглядівся навколо (Довж., І, 1958, 66);
Лукія, що спала на веранді, прокинулась, їй вчувся підозрілий шерхіт у садку, чиясь стороння присутність (Гончар, Тронка, 1963, 226).
3. Який не має прямого відношення до чого-небудь; побічний.
В нього була така звичка — на роботі не займатися сторонніми справами (Рибак, Новий день, 1937, 203);
// Чужорідний, невластивий кому-, чому-небудь.
Екран радара почав миготіти, піймавши на морі якийсь сторонній предмет, що тихо дрейфував по течії (Кучер, Голод, 1961, 207);
Чисте від сторонніх домішок,.. здорове насіння має величезне значення в одержанні високого урожаю (Хлібороб Укр., 7, 1965, 18);
// у знач. ім. сторо́ннє, нього, с. Те, що не має прямого відношення до чого-небудь.
Йому легко й служиться, й живеться: є в кого не тільки про службу спитати, є з ким і об сторонньому побалакати (Мирний, III, 1954, 189);
— Давайте умовимось, про стороннє ні пари з уст (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 4).
Значення в інших словниках
- сторонній — сторо́нній прикметник Орфографічний словник української мови
- сторонній — Чужий, не свій, незнайомий, ні сват ні брат, (для двох) третій; (спостерігач) безсторонній, невтральний; (- діло) побічний; (- домішку) чужорідний. Словник синонімів Караванського
- сторонній — див. чужий Словник синонімів Вусика
- сторонній — [сторон':ій] м. (на) -н':ому/-н':ім; ж. -н':а; с. -н':еи; мн. -н':і Орфоепічний словник української мови
- сторонній — Бічний, побічний, узбічний, чужий, див. посторонній Словник чужослів Павло Штепа
- сторонній — СТОРО́ННІЙ, я, є. 1. Який не є членом даної родини, цього колективу і т. ін.; чужий. Випадково, через сторонніх людей почула, що син її лежить у кременчуцькому лазареті (О. Гончар); Директор, нарешті, помітив присутність сторонньої особи (С. Словник української мови у 20 томах
- сторонній — -я, -є. 1》 Який не є членом даної родини, цього колективу і т. ін.; чужий. || Непричетний до кого-, чого-небудь. || Який прийшов, з'явився і т. ін. з іншого місця, іншої місцевості тощо. || у знач. ім. сторонній, -нього, ч.; стороння, -ньої... Великий тлумачний словник сучасної мови
- сторонній — сторо́ннє (лю́дське́) о́ко. Чужа людина, чужі люди. Телеграма була .. заплутана і для стороннього ока зовсім не зрозуміла (О. Іваненко); З усім криється від стороннього ока (Є. Фразеологічний словник української мови
- сторонній — СТОРО́ННІЙ (який не є членом якогось колективу, якоїсь родини, не пов'язаний спільністю умов життя, праці і т. ін.), ЧУЖИ́Й, ПОБІ́ЧНИЙ рідше. — Ми ж йому не сторонні люди, — не погодився з висновком Колодяжного Грицишин (Н. Рибак); Справа була так. Словник синонімів української мови
- сторонній — Сторо́нній, -ня, -нє Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- сторонній — Сторо́нній, -я, -є Посторонній, чужой. Стороннії люде. Шевч. Словник української мови Грінченка