сторонній

СТОРО́ННІЙ, я, є.

1. Який не є членом даної родини, цього колективу і т. ін.; чужий.

Випадково, через сторонніх людей почула, що син її лежить у кременчуцькому лазареті (Гончар, II, 1959, 129);

— І це ти, мій син, — на злі язики поклав те, що треба було тишком-нишком зам’яти, по-сімейному, щоб жодна душа стороння не знала (Шиян, Баланда, 1957, 162);

Директор, нарешті, помітив присутність сторонньої особи (Чорн., Визвол. земля, 1950, 108);

// Непричетний до кого-, чого-небудь.

— Ви мені не вірите, то повірте стороннім людям. Он вам і Параска засвідчить (Мирний, IV, 1955, 361);

Круг столів запанувала різноголоса строката бесіда, яка сторонній людині здається безладним шумом, але в якій є свій зміст і внутрішній зв’язок (Жур., До них іде.., 1952, 148);

— Ні разу не доводилося мені показати мої винаходи й досягнення стороннім людям (Смолич, І, 1958, 61);

// Який прийшов, з’явився і т. ін. з іншого місця, іншої місцевості тощо.

Слухачі ввічливо розступились, пізнавши в ній сторонню міську жінку, і гостинно дали їй місце біля самого вікна (Дмит., Наречена, 1959, 136);

// у знач. ім. сторо́нній, нього, ч.; сторо́ння, ньої, ж. Людина, яка не є членом даної родини, цього колективу і т. ін.

Трохи не вмер Кирило Іванович, як побачив свою матір.. — Що я тепер скажу йому [панові]?.. Хоч би хоч не звала сином!.. Подумав би, що за ділом яка стороння (Мирний, І, 1954, 158);

Батько грав марш — родинний, інтимний марш. Його не виконувалося при сторонніх, його гралося тільки в тісному колі родини (Смолич, II, 1958, 36);

*У порівн. Сліпому видно, рахманний отрок. Наче і не син Хмеля. Подумав [Хмельницький] про це — ніби сторонній, а не батько (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 90);

// у знач. ім. сторо́нній, нього, ч.; сторо́ння, ньої, ж. Людина, непричетна до кого-, чого-небудь.

Упадала [Леся] коло Зоні з подвоєною запопадливістю. Сторонній міг би мати враження, що не машиністка її, а навпаки, вона, Леся, тамту чимсь дошкульно зачепила (Вільде, На порозі, 1955, 61);

В першу мить сторонньому так і могло б здатись, що це співав Петро (Головко, І, 1957, 485);

// у знач. ім. сторо́нній, нього, ч., сторо́ння, ньої, ж. Людина, яка прийшла, з’явилася і т. ін. з іншого місця, іншої місцевості тощо.

Глядіть, щоб не найняв [пан] сторонніх (Коцюб., II, 1955, 50);

Він [П. К. Саксаганський] підсів до групи дівчат, спочатку вони урвали розмову, тільки біля них з’явився сторонній (Мартич, Повість про нар. артиста, 1954, 122).

◊ Сторо́ннє о́ко:

а) погляд чужої людини.

Оксень, почувши цокіт брички, присів у житі, щоб сховатися від сторонніх очей (Цюпа, Назустріч.., 1958, 350);

б) непричетна до кого-, чого-небудь людина.

Телеграма була.. заплутана і для стороннього ока зовсім незрозуміла (Ів., Вел. очі, 1956, 114);

На вузлових станціях його [санітарний поїзд] заганяли на далекі запасні колії, про нього, як могло здатися сторонньому окові, забули (Д. Бедзик, Підземні громи, 1971, 15).

2. Чий-небудь інший, не власний.

Без усякої сторонньої допомоги він.. підвівся, сів і оглядівся навколо (Довж., І, 1958, 66);

Лукія, що спала на веранді, прокинулась, їй вчувся підозрілий шерхіт у садку, чиясь стороння присутність (Гончар, Тронка, 1963, 226).

3. Який не має прямого відношення до чого-небудь; побічний.

В нього була така звичка — на роботі не займатися сторонніми справами (Рибак, Новий день, 1937, 203);

// Чужорідний, невластивий кому-, чому-небудь.

Екран радара почав миготіти, піймавши на морі якийсь сторонній предмет, що тихо дрейфував по течії (Кучер, Голод, 1961, 207);

Чисте від сторонніх домішок,.. здорове насіння має величезне значення в одержанні високого урожаю (Хлібороб Укр., 7, 1965, 18);

// у знач. ім. сторо́ннє, нього, с. Те, що не має прямого відношення до чого-небудь.

Йому легко й служиться, й живеться: є в кого не тільки про службу спитати, є з ким і об сторонньому побалакати (Мирний, III, 1954, 189);

— Давайте умовимось, про стороннє ні пари з уст (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 4).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. сторонній — сторо́нній прикметник Орфографічний словник української мови
  2. сторонній — Чужий, не свій, незнайомий, ні сват ні брат, (для двох) третій; (спостерігач) безсторонній, невтральний; (- діло) побічний; (- домішку) чужорідний. Словник синонімів Караванського
  3. сторонній — див. чужий Словник синонімів Вусика
  4. сторонній — [сторон':ій] м. (на) -н':ому/-н':ім; ж. -н':а; с. -н':еи; мн. -н':і Орфоепічний словник української мови
  5. сторонній — Бічний, побічний, узбічний, чужий, див. посторонній Словник чужослів Павло Штепа
  6. сторонній — СТОРО́ННІЙ, я, є. 1. Який не є членом даної родини, цього колективу і т. ін.; чужий. Випадково, через сторонніх людей почула, що син її лежить у кременчуцькому лазареті (О. Гончар); Директор, нарешті, помітив присутність сторонньої особи (С. Словник української мови у 20 томах
  7. сторонній — -я, -є. 1》 Який не є членом даної родини, цього колективу і т. ін.; чужий. || Непричетний до кого-, чого-небудь. || Який прийшов, з'явився і т. ін. з іншого місця, іншої місцевості тощо. || у знач. ім. сторонній, -нього, ч.; стороння, -ньої... Великий тлумачний словник сучасної мови
  8. сторонній — сторо́ннє (лю́дське́) о́ко. Чужа людина, чужі люди. Телеграма була .. заплутана і для стороннього ока зовсім не зрозуміла (О. Іваненко); З усім криється від стороннього ока (Є. Фразеологічний словник української мови
  9. сторонній — СТОРО́ННІЙ (який не є членом якогось колективу, якоїсь родини, не пов'язаний спільністю умов життя, праці і т. ін.), ЧУЖИ́Й, ПОБІ́ЧНИЙ рідше. — Ми ж йому не сторонні люди, — не погодився з висновком Колодяжного Грицишин (Н. Рибак); Справа була так. Словник синонімів української мови
  10. сторонній — Сторо́нній, -ня, -нє Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  11. сторонній — Сторо́нній, -я, -є Посторонній, чужой. Стороннії люде. Шевч. Словник української мови Грінченка