страчувати

СТРА́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., СТРА́ТИТИ, стра́чу, стра́тиш, док., перех.

1. Караючи, позбавляти кого-небудь життя.

Гітлерівці на майдані страчували героїв підпілля (Ю. Янов., II, 1954, 180);

Він винищував полонених селян, а захоплених вождів руху катував і по-звірячому страчував (Іст. середніх віків, 1955, 159);

— А тепер уже, он бачиш, Доходить до чого. Що я стратить наміряюсь Максима святого (Шевч., II, 1963, 276);

Недавно його приймали в комсомол, і Черниш не забув, як Гай розповідав, що його брата стратили окупанти (Гончар, III, 1959, 37);

Приреченого не стратили ні другого дня, ані протягом кількох тижнів пізніше (Ле, Право.., 1957, 197).

2. Залишатися без кого-, чого-небудь, губити когось, щось (внаслідок різних причин).

Вона.., замислена, крізь сльози, Все журно дивиться кудись, Немов шукає по дорозі Того, що стратила колись (Олесь, Вибр., 1958, 90);

— Поміркуй, Юрку, що як не станеш до процесу [з Семеном], та й грунт стратиш (Март., Тв., 1954, 102);

Якби не стало сонця, корови молоко стратили б, а потім і самі могли б погинути (Круш., Буденний хліб.., 1960, 171);

// Переставати бачити кого-, що-небудь.

Стратити стежку; Стратити слід;

// Частково або повністю втрачати які-небудь свої якості, особливості, ознаки і т. ін.

— Підождіть, мамо: ось як візьму жінку, заживете тоді, як у бога за дверми [дверима]. — Тоді-то те й буде! — страчуючи гнів, журливо вимовляє Мотря (Мирний, І, 1949, 352);

Дивуюся, що вона краси своєї не стратила: ті ж очі, чоло те ж (Вовчок, І, 1955, 249);

— Я й розміркований, і не безглуздий, і не розтратливий, — обізвався Ломицький, зовсім стративши сміливість (Н.-Лев., VI, 1966, 54).

◊ [Не] стра́тити наді́ю (наді́ї) на що — [не] переставати вірити у здійснення чого-небудь.

— Розумний не стратить надії, — я йому: — треба сподіватись, живши… (Вовчок, І, 1955, 205);

Русин, що вже стратив був надію на поворот половчина, здивувався, почувши його слова (Фр., IV, 1950, 150);

Стра́тити віно́к — те саме, що Загуби́ти віно́к ( див. віно́к); Стра́тити з оче́й кого, що — те саме, що Згуби́ти з оче́й ( див. згуби́ти).

Швидко потім я зовсім стратив з очей Опанаса. Він якось щез зі Львова (Фр., IV, 1950, 278);

Стра́тити го́лову:

а) те саме, що Го́лову зложи́ти ( див. голова́).

— Чи не бачили ви, дядьку, Тут буланого коня? Я пустив його на пашу Та й заснув на хвильку я… — Ні, не бачив.., ач, роззява! Так колись ти і в бою Задрімаєш і за хвильку… Стратиш голову свою (Олесь, Вибр., 1958, 349);

б) втратити владу над собою, здатність обдумано діяти.

Найменша дитина тяжко заслабла на запалення в легенях, і ми зовсім стратили голову та живемо як у тяжкому сні (Коцюб., III, 1956, 395);

— От ви, молода, здорова, гарна,.. хіба вас не можна любити? Та задля вас можна голову стратити, а не просто «любити»! (Вільде, Сестри.., 1958, 526);

Стра́тити життя́ — загинути.

Хотів він [метелик] бачити якнайближче те ясне сонце, яким йому здавалась лампа. Чи думав же він, що там життя стратить? (Л. Укр., III, 1952, 475);

[Чураїха:] Звістка буде; не журись. [Маруся:] Боюся я, що стратив він життя (Сам., II, 1958, 55);

Стра́тити о́чі — втратити зір, осліпнути.

Я його спитав, яким побитом стратив він очі. Він розповів, як.. вів він троє коней напувати.. Коні злякалися, шарпонули й довго волокли хлопця з собою (Хотк., 1, 1966, 164);

Стра́тити ро́зум див. ро́зум.

3. Тратити, витрачати в певній кількості на що-небудь (перев. гроші).

— Зінько, для цього нового свята прийдеться стратити чимало грошей: треба ж поставити «громадський обід» для старшини (Н.-Лев., VI, 1966, 323);

— Мама казала, що мало дров купила, бо дуже багато грошей стратили на тую канапку! (Л. Укр., III, 1952, 497);

// Використовувати що-небудь для чогось.

— Закурю! — веселенько одповів старшина, радіючи, що писар заговорив-таки. — Ні, не закурите… Бачте, вже чотири сірники стратили… о, п’ять, шість, сім.., (Вас., I, 1959, 128).

4. перев. із сл. марно, даремно і т. ін. Витрачати без мети, користі (про час).

У гостях тілько б марно стратили день, переливаючи з пустого в порожнє, а дома сидячи я сьогодні «Кобзаря» дочитаю (Мирний, IV, 1955, 342).

◊ Стра́тити вік чий — те саме, що Загуби́ти вік ( див. загу́блювати).

Найбільш його боялись дівчата. Не один вік дівоцький веселий він стратив. А що йому вдієш?.. (Вовчок, І, 1955, 41).

5. Нищачи, припиняти існування чого-небудь, призводити до загибелі щось.

Рожину скоро стратили морози, Зіроньки ж ті заступила хмара (Манж., Тв., 1955, 70).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. страчувати — стра́чувати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. страчувати — Карати на горло, посилати на плаху, садовити на палю, розстрілювати, вішати, четвертувати, ґільйотинувати, (самосудом) лінчувати; (гроші) витрачати; док. СТРАТИТИ, (що) згубити, втратити; (голову) зложити; (життя) ІД. загинути. Словник синонімів Караванського
  3. страчувати — див. карати; нищити Словник синонімів Вусика
  4. страчувати — СТРА́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., СТРА́ТИТИ, стра́чу, стра́тиш, док., кого, що. 1. Караючи, позбавляти кого-небудь життя. Гітлерівці на майдані страчували героїв підпілля (Ю. Словник української мови у 20 томах
  5. страчувати — -ую, -уєш, недок., стратити, страчу, стратиш, док., перех. 1》 Караючи, позбавляти кого-небудь життя. 2》 Залишатися без кого-, чого-небудь, губити когось, щось (внаслідок різних причин). || Переставати бачити кого-, що-небудь. Стратити стежку. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. страчувати — СТРА́ЧУВАТИ (позбавляти когось життя за вироком, здійснювати покарання), КАРА́ТИ НА СМЕРТЬ, КАРА́ТИ НА ГО́РЛО іст., КАРА́ТИ (вказівку на смерть дає контекст); РОЗСТРІ́ЛЮВАТИ (вогнепальною зброєю); ВІ́ШАТИ (на шибениці); ГІЛЬЙОТИНУВА́ТИ (на гільйотині)... Словник синонімів української мови
  7. страчувати — Страчувати, -чую, -єш сов. в. стра́тити, -чу, -тиш, гл. 1) Утрачивать, утратить, терять, потерять. Стратила я щастя і літа страчу. Грин. III. 257. 2) Лишать, лишить жизни, казнить. ЗОЮР. І. 95. Словник української мови Грінченка