страчувати

СТРА́ЧУВАТИ (позбавляти когось життя за вироком, здійснювати покарання), КАРА́ТИ НА СМЕРТЬ, КАРА́ТИ НА ГО́РЛО іст., КАРА́ТИ (вказівку на смерть дає контекст); РОЗСТРІ́ЛЮВАТИ (вогнепальною зброєю); ВІ́ШАТИ (на шибениці); ГІЛЬЙОТИНУВА́ТИ (на гільйотині); ЧЕТВЕРТУВА́ТИ, КОЛЕСУВА́ТИ, РОЗПИНА́ТИ (НА ХРЕСТІ́), САДИ́ТИ НА ПА́ЛЮ (у давні часи — страчувати, застосовуючи тортури); САДИ́ТИ НА ЕЛЕКТРИ́ЧНИЙ СТІЛЕ́ЦЬ (страчувати, застосовуючи електричний струм). — Док.: стра́тити, скара́ти на смерть (покара́ти на смерть), скара́ти на го́рло (покара́ти на го́рло), скара́ти (покара́ти), розстріля́ти, пові́сити, пові́шати (всіх або багатьох) гільйотинува́ти, четвертува́ти, колесувати, розіп'я́ти на хресті́, посади́ти на па́лю, посади́ти на електри́чний стіле́ць. Гітлерівці на майдані страчували героїв підпілля (Ю. Яновський); І скарали (слуги юнака): покотилась Голова його відтята (В. Самійленко); (Настя (витягає ніж з-за пояса):) Пошли мені, Боже, силу цим ножем покарати моїх проклятих ворогів (І. Нечуй-Левицький); — Вчора в трибуналі Івашка розстріляли. За що? За якийсь там золотий портсигар! (О. Довженко); — А якщо зробите не так — Повішаю усіх неначе тих собак (Л. Глібов); Не легше було і товаришам Гонти: і їх четвертували по городах і містечках, а їх голови, руки і ноги розвішували на перехрестях (О. Стороженко); Відьом же тут колесували І всіх шептух і ворожок (І. Котляревський); Як розпинать його вели, Ти на розпутії стояла З малими дітьми (Т. Шевченко); — Стривай, пане, — сказав Хліб. — Не віддавай на ганебну смерть, як пса. Не стріляй.. Звели посадити мене на палю, дай вмерти достойно лицарською смертю (О. Довженко).

УТРА́ТИТИ (ВТРА́ТИТИ) (залишитися без когось, чогось), ПОЗБУ́ТИСЯ, ЗБУ́ТИСЯ, ЛИШИ́ТИСЯ, СТРА́ТИТИ, ЗГУБИ́ТИ, СТЕРЯ́ТИ розм., УТЕРЯ́ТИ розм., ЗАТРА́ТИТИ діал.; ПРОГА́ЯТИ, ПРОҐА́ВИТИ розм. (внаслідок спізнення, неуважності тощо). — Недок.: утрача́ти (втрача́ти), тра́тити, позбува́тися, збува́тися, лиша́тися, стра́чувати, губи́ти, теря́ти, затрача́ти, затра́чувати, прога́ювати. Коли чого в руках не маєш, То не хвалися, що твоє; Що буде, ти того не знаєш, Утратиш, може, і своє (І. Котляревський); Це були професіонали військової справи, і вони не втратили жодного чоловіка за час свого відступу (Ю. Яновський); Він вже давно згубив свій спокій (Б. Грінченко); Блукати по наймах — це добре знає кожен із них: гірко! Рвати руки на чужій праці, ламати спину, губити здоров'я... (А. Головко); І холоне серце в грудях, Мов воно всю кров стеряло (Леся Українка); Є такі люди, що і до смерті не теряють краси (І. Нечуй-Левицький); Як перевозився до Борщева, то і ті листи затратив (В. Стефаник).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. страчувати — стра́чувати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. страчувати — Карати на горло, посилати на плаху, садовити на палю, розстрілювати, вішати, четвертувати, ґільйотинувати, (самосудом) лінчувати; (гроші) витрачати; док. СТРАТИТИ, (що) згубити, втратити; (голову) зложити; (життя) ІД. загинути. Словник синонімів Караванського
  3. страчувати — див. карати; нищити Словник синонімів Вусика
  4. страчувати — СТРА́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., СТРА́ТИТИ, стра́чу, стра́тиш, док., кого, що. 1. Караючи, позбавляти кого-небудь життя. Гітлерівці на майдані страчували героїв підпілля (Ю. Словник української мови у 20 томах
  5. страчувати — -ую, -уєш, недок., стратити, страчу, стратиш, док., перех. 1》 Караючи, позбавляти кого-небудь життя. 2》 Залишатися без кого-, чого-небудь, губити когось, щось (внаслідок різних причин). || Переставати бачити кого-, що-небудь. Стратити стежку. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. страчувати — СТРА́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., СТРА́ТИТИ, стра́чу, стра́тиш, док., перех. 1. Караючи, позбавляти кого-небудь життя. Гітлерівці на майдані страчували героїв підпілля (Ю. Янов. Словник української мови в 11 томах
  7. страчувати — Страчувати, -чую, -єш сов. в. стра́тити, -чу, -тиш, гл. 1) Утрачивать, утратить, терять, потерять. Стратила я щастя і літа страчу. Грин. III. 257. 2) Лишать, лишить жизни, казнить. ЗОЮР. І. 95. Словник української мови Грінченка