страчувати

СТРА́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., СТРА́ТИТИ, стра́чу, стра́тиш, док., кого, що.

1. Караючи, позбавляти кого-небудь життя.

Гітлерівці на майдані страчували героїв підпілля (Ю. Яновський);

Він винищував полонених селян, а захоплених вождів руху катував і по-звірячому страчував (з навч. літ.);

– А тепер уже, он бачиш, Доходить до чого. Що я стратить наміряюсь Максима святого (Т. Шевченко);

Черниш не забув, як Гай розповідав, що його брата стратили окупанти (О. Гончар);

Приреченого не стратили ні другого дня, ані протягом кількох тижнів пізніше (Іван Ле).

2. Залишатися без кого-, чого-небудь, губити когось, щось (внаслідок різних причин).

Вона.., замислена, крізь сльози, Все журно дивиться кудись, Немов шукає по дорозі Того, що стратила колись (О. Олесь);

– Поміркуй, Юрку, що як не станеш до процесу [з Семеном], та й ґрунт стратиш (Л. Мартович);

Якби не стало сонця, корови молоко стратили б, а потім і самі могли б погинути (А. Крушельницький);

// Переставати бачити кого-, що-небудь.

Стратити стежку;

Стратити слід;

// Частково або повністю втрачати які-небудь свої якості, особливості, ознаки і т. ін.

– Підождіть, мамо: ось як візьму жінку, заживете тоді, як у бога за дверми [дверима]. – Тоді-то те й буде! – страчуючи гнів, журливо вимовляє Мотря (Панас Мирний);

Дивуюся, що вона краси своєї не стратила: ті ж очі, чоло те ж (Марко Вовчок);

– Я й розміркований, і не безглуздий, і не розтратливий, – обізвався Ломицький, зовсім стративши сміливість (І. Нечуй-Левицький).

3. Тратити, витрачати в певній кількості на що-небудь (перев. гроші).

– Зінько, для цього нового свята прийдеться стратити чимало грошей: треба ж поставити “громадський обід” для старшини (І. Нечуй-Левицький);

– Мама казала, що мало дров купила, бо дуже багато грошей стратили на тую канапку! (Леся Українка);

// Використовувати що-небудь для чогось.

– Закурю! – веселенько одповів старшина, радіючи, що писар заговорив-таки. – Ні, не закурите... Бачте, вже чотири сірники стратили... о, п'ять, шість, сім... (С. Васильченко).

4. перев. зі сл. марно, даремно і т. ін. Витрачати без мети, користі (про час).

– У гостях тілько б марно стратили день, переливаючи з пустого в порожнє, а дома сидячи я сьогодні “Кобзаря” дочитаю (Панас Мирний).

5. Нищачи, припиняти існування чого-небудь, призводити до загибелі щось.

Рожину скоро стратили морози, Зіроньки ж ті заступила хмара (І. Манжура).

Втрача́ти (тра́тити) / утра́тити (стра́тити) [оста́нню] наді́ю див. утрача́ти.

◇ Втрача́ти (губи́ти, тра́тити) / втра́тити (згуби́ти, стра́тити) го́лову див. утрача́ти;

Втрача́ти (тра́тити) / втра́тити (стра́тити) ро́зум (глузд) див. утрача́ти;

Загуби́ти (стра́тити) вік див. загу́блювати;

(1) Стра́тити життя́ – загинути.

Хотів він [метелик] бачити якнайближче те ясне сонце, яким йому здавалась лампа. Чи думав же він, що там життя стратить? (Леся Українка);

(2) Стра́тити (загуби́ти) віно́к <�Позбу́тися вінка́> – втрати дівочу честь.

Було б недоречно у нинішні часи з'ясовувати, коли ж загубила вінок наречена, тим більше, що буває, молоді притираються в цивільному шлюбі не один рік (з газ.);

– Що хочеш дам. Найкращу хустку привезу. – За вашу хустку не одна дівчина вінка позбулася (М. Стельмах);

(3) Стра́тити з оче́й кого, що – те саме, що Губи́ти / згуби́ти з оче́й (див. губи́ти).

Швидко потім я зовсім стратив з очей Опанаса. Він якось щез зі Львова (І. Франко);

(4) Стра́тити о́чі – осліпнути.

Я його спитав, яким побитом стратив він очі. Він розповів, як .. вів троє коней напувати .. Коні злякалися, шарпонули й довго волокли хлопця з собою (Г. Хоткевич).