стійбище

СТІ́ЙБИЩЕ, а, с.

1. Тимчасове поселення кочівників.

Вдалині вночі ледве помітно блищали вогники — то були стійбища каракалпаків, і старий казах-провідник розповів Бутакову, що вони приїжджають сюди збирати ягоди (Тулуб, В степу.., 1964, 402);

В сиву давнину біля цієї могили таборилися стійбища кочівників (Добр., Тече річка.., 1961, 11).

2. Селище осілих народностей Приамур’я та Сахаліну.

До Радянської влади нівхів називали «угасаючим племенем». Від голоду і хвороб вимирали цілі стійбища (Веч. Київ, 16.I 1968, 4).

3. Місце відпочинку тварин і пастухів на пасовищі.

За роки війни стійбище розруйнувалося, перетворилося в пустирище: кошари порозтягувано, землянки порозвалювались, тільки й зосталися купи глини та рештки плетених загорож (Гончар, II, 1959, 420);

Одного.. невеселого весняного дня у той бік, де було оленярське стійбище, забрів ведмідь (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 96).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. стійбище — сті́йбище іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. стійбище — див. оселя Словник синонімів Вусика
  3. стійбище — [с'т’ійбиешчеи] -шча, м. (ў) -шч'і Орфоепічний словник української мови
  4. стійбище — СТІ́ЙБИЩЕ, а, с. 1. Тимчасове поселення кочівників. Вдалині вночі ледве помітно блищали вогники – то були стійбища каракалпаків, і старий казах-провідник розповів Бутакову, що вони приїжджають сюди збирати ягоди (З. Словник української мови у 20 томах
  5. стійбище — -а, с. 1》 Тимчасове поселення кочівників. 2》 Селище осілих народностей Приамур'я та Сахаліну. 3》 Місце відпочинку тварин і пастухів на пасовищі. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. стійбище — Недовгочасне поселення кочового племені у первіснообщинний період. Архітектура і монументальне мистецтво