сумний

СУМНИ́Й, а́, е́.

1. Який сумує, відчуває сум; якого охопив сум; смутний, журний; протилежне веселий.

Громада зібралась, як ніч, сумна; молодиці кричать, плачуть; а мати — як нежива ходить (Вовчок, І, 1955, 87);

Петро, похнюпивши голову, сидить сумний-сумний (Гр., І, 1963, 252);

Батько Оленки в тюрмі.. Оленка ходить сумна (Турч., Зорі.., 1950, 17);

— Чого це ти, дочко, така сумна? Чи не болить що? (Тют., Вир, 1964, 510);

// Схильний до суму, журби.

Як його веселою бути, коли дрантя та лаття покриває молоде тіло?.. Не дивно, що сумна Килина вдалася (Мирний, IV, 1955, 249);

Мій брат Олег, над всіх коханий, був хлопчик тихий і сумний (Сос., II, 1958, 363);

// Який виражає сум, журбу; власт. людині, яка сумує.

Мотря глянула на невістку — і чорні думки зникли, зразу збігли з сумного обличчя (Мирний, II, 1954, 249);

Я не спускав ока з сумної постаті діда (Коцюб., II, 1955, 404);

Входить Ольга, молода ще жінка, з блідим обличчям і сумними очима (Зар., Антеї, 1962, 207);

Сумна усмішка; Сумний погляд; *Образно. Явір сумними вітами Журливо хилиться на яр (Манж., Тв., 1955, 94);

// Пов’язаний із смертю, трауром; скорботний.

Страшно і вдень їм сумних катафалків, чорної ризи, і ладану, й мар (Л. Укр., І, 1951, 249);

Зустрічні хурщики, що везли з Полтави на Зіньків та Гадяч бочки з оселедцями, забачивши сумний поїзд, здіймали шапки (Тют., Вир, 1964, 153).

2. Сповнений, пройнятий сумом, тугою, журбою.

Сумні Василеві оповідання навели на мою душу смуток та невеселі думи (Н.-Лев., VII, 1966, 286);

Ні, я хочу крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись, Жити хочу! Геть думи сумні! (Л. Укр., І, 1951, 41);

Хтось чистим, хорошим, високим голосом почав стару, як світ, сумну, як людська доля, давню солдатську пісню (Тют., Вир, 1964, 281);

// у знач. ім. сумна́, но́ї, ж. Журлива пісня.

Увечері, смерком уже, вертаються з панщини люди потомлені і варом сонячним, і тяжкою працею; всі мовчать — хіба який зітхне важко або заспіває сумної, сумної стиха… (Вовчок, І, 1955, 110);

Оксана.. співала тільки сумних, виливаючи у них своє безталання (Іщук, Вербівчани, 1961, 35);

// Який минає, проходить у журбі; тяжкий, безрадісний.

Настали сумні, довгі вечори (Н.-Лев., III, 1956, 360);

— Заспівай, братику. Дуже гарні твої пісні. В душі од них теплішає, і життя тоді вдається не таким сумним (Тулуб, В степу.., 1964, 237).

3. Який викликає, навіває сум.

Каганчик освітив сумну хату (Мирний, III, 1954, 53);

Сумна та непривітна картина була перед очима в Семена: справа і зліва, скільки оком захопиш, чорніли свіжою ріллею зорані на зяблю гори, а в ярах та видолинках було ще чорніше, ще сумніше… (Коцюб., І, 1955, 96);

Не бійтесь заглядати у словник: Це пишний яр, а не сумне провалля (Рильський, III, 1961, 211).

4. Вартий співчуття, жалю.

Рій згадок.. про.. щасливу або сумну долю спільних знайомих тихо бринів у хаті (Коцюб., І, 1955, 318);

Чимало смішних рис надарував Карпенко-Карий своєму Мартинові Борулі, смішно-сумна історія якого була, як кажуть, історією самого батька братів Тобілевичів (Рильський, III, 1956, 342);

Сумний випадок; Сумний урок минулого;

// Який завдає досади; прикрий.

— Мушу поділитися з вами сумним спостереженням, що наша хазяйка пеклом дише на нас (Коцюб., І, 1955, 200);

Сумна звістка засмутила слободу: церковний синедріон оголосив Федора Петровича антихристом! (Ковінька, Кутя.., 1960, 11);

// Непривабливий; жалюгідний.

Бачачи сумний стан їх костюмів і їх босі ноги,.. чесний чоловік пішов із ними просто на торг і покупував їм дешеві чоботи й убрання (Фр., VI, 1951, 200);

З доповідей з місць картина постала не така вже й сумна (Головко, II, 1957, 431);

// Недобрий; нікчемний.

О діти Німеччини!.. Скільки загинуло умів, роботящих рук у розквіті сил!.. Сумна слава… В середині XX століття, коли все уже є, щоб перетворити всю землю в рай,.. що зробили з Європою ваші загиблі батьки, які були отруєні мертвою ідеєю фашизму?! (Довж., І, 1958, 360).

◊ Сумно́ї па́м’яті див. па́м’ять.