сумний

СУМНИ́Й, а́, е́.

1. Який сумує, відчуває сум; якого охопив сум; смутний, журний; протилежне веселий.

Громада зібралась, як ніч, сумна; молодиці кричать, плачуть; а мати – як нежива ходить (Марко Вовчок);

Петро, похнюпивши голову, сидить сумний-сумний (Б. Грінченко);

Батько Оленки в тюрмі .. Оленка ходить сумна (А. Турчинська);

– Чого це ти, дочко, така сумна? Чи не болить що? (Григорій Тютюнник);

// Схильний до суму, журби.

Як його веселою бути, коли дрантя та лаття покриває молоде тіло? .. Не дивно, що сумна Килина вдалася (Панас Мирний);

Мій брат Олег, над всіх коханий, був хлопчик тихий і сумний (В. Сосюра);

// Який виражає сум, журбу; власт. людині, яка сумує.

Мотря глянула на невістку – і чорні думки зникли, зразу збігли з сумного обличчя (Панас Мирний);

Я не спускав ока з сумної постаті діда (М. Коцюбинський);

Входить Ольга, молода ще жінка, з блідим обличчям і сумними очима (М. Зарудний);

Сумна усмішка (І. Манжура);

Сумний погляд;

* Образно. Явір сумними вітами Журливо хилиться на яр (І. Манжура);

// Пов'язаний із смертю, трауром; скорботний.

Страшно і вдень їм сумних катафалків, чорної ризи, і ладану, й мар (Леся Українка);

Зустрічні хурщики, що везли з Полтави на Зіньків та Гадяч бочки з оселедцями, забачивши сумний поїзд, здіймали шапки (Григорій Тютюнник).

2. Сповнений, пройнятий сумом, тугою, журбою.

Сумні Василеві оповідання навели на мою душу смуток та невеселі думи (І. Нечуй-Левицький);

Ні, я хочу крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись, Жити хочу! Геть думи сумні! (Леся Українка);

Хтось чистим, хорошим, високим голосом почав стару, як світ, сумну, як людська доля, давню солдатську пісню (Григорій Тютюнник);

// у знач. ім. сумна́, но́ї, ж. Журлива пісня.

Увечері, смерком уже, вертаються з панщини люди потомлені і варом сонячним, і тяжкою працею; всі мовчать – хіба який зітхне важко або заспіває сумної, сумної стиха... (Марко Вовчок);

Оксана .. співала тільки сумних, виливаючи у них своє безталання (А. Іщук);

// Який минає, проходить у журбі; тяжкий, безрадісний.

Настали сумні, довгі вечори (І. Нечуй-Левицький);

– Заспівай, братику. Дуже гарні твої пісні. В душі од них теплішає, і життя тоді вдається не таким сумним (З. Тулуб).

3. Який викликає, навіває сум.

Каганчик освітив сумну хату (Панас Мирний);

Сумна та непривітна картина була перед очима в Семена: справа і зліва, скільки оком захопиш, чорніли свіжою ріллею зорані на зяблю гори, а в ярах та видолинках було ще чорніше, ще сумніше... (М. Коцюбинський);

Не бійтесь заглядати у словник: Це пишний яр, а не сумне провалля (М. Рильський).

4. Вартий співчуття, жалю.

Рій згадок .. про .. щасливу або сумну долю спільних знайомих тихо бринів у хаті (М. Коцюбинський);

Чимало смішних рис надарував Карпенко-Карий своєму Мартинові Борулі, смішно-сумна історія якого була, як кажуть, історією самого батька братів Тобілевичів (М. Рильський);

Сумний випадок;

Сумний урок минулого;

// Який завдає досади; прикрий.

– Мушу поділитися з вами сумним спостереженням, що наша хазяйка пеклом дише на нас (М. Коцюбинський);

Сумна звістка засмутила слободу: церковний синедріон оголосив Федора Петровича антихристом! (О. Ковінька);

// Непривабливий; жалюгідний.

Бачачи сумний стан їх костюмів і їх босі ноги, .. чесний чоловік пішов із ними просто на торг і покупував їм дешеві чоботи й убрання (І. Франко);

З доповідей з місць картина постала не така вже й сумна (А. Головко);

// Недобрий; нікчемний.

О діти Німеччини!.. Скільки загинуло умів, роботящих рук у розквіті сил!.. Сумна слава... В середині XX століття, коли все уже є, щоб перетворити всю землю в рай, .. що зробили з Європою ваші загиблі батьки, які були отруєні мертвою ідеєю фашизму?! (О. Довженко).