ти

ТИ, тебе́ (з прийм.: від те́бе, до те́бе і т. ін.), займ. особ. 2 ос. одн.

1. Уживається при звертанні до однієї особи (звичайно близької, а також до будь-якої особи в грубому, фамільярному плані).

Гей ти, проклятий стариганю! На землю з неба не зиркнеш, Не чуєш, як тебе я ганю, Зевес! (Котл., І, 1952, 104);

— Чого ти стогнеш, сину? — питає журливо Мотря.. — Чи ти нездужаєш? (Мирний, І, 1949, 161);

— Ти хто? Чого тобі? — вояк вереснув (Л. Укр., І, 1951, 445);

— Що з тобою балакати: ти чоловік темний, відсталий, — казав нарешті боєць і скрушно махав рукою (Гончар, III, 1959, 222);

// Вживається у внутрішньому мовленні при звертанні людини до самої себе.

А думка говорить: «Куди ти йдеш, не спитавшись? На кого покинув Батька, неньку старенькую. Молоду дівчину?» (Шевч., І, 1963, 9);

// Уживається при звертанні до тварини.

Розплющить Дмитро сонні очі, глипне на телятко, схопить з руки батога та: — А куди ж то ти, щоб ти йому здохло! (Збан., Переджнив’я, 1960, 11);

Вийся, жайворонку, вийся Над полями, Розважай людськую тугу Ти піснями (Рильський, І, 1960, 107);

// Уживається в риторичному звертанні до кого-, чого-небудь.

Вітре буйний, вітре буйний! Ти з морем говориш, — Збуди його, заграй ти з ним, Спитай синє море… (Шевч., II, 1963, 11);

Ти занурявся в хвилю, човне. Тепер ти стоїш на березі, і ми не бачимо на тобі гордих слів (Ю. Янов., II, 1958, 46).

Бу́ти (говори́ти, перехо́дити і т. iн.) на «ти» перев. з ким; Зверта́тися до кого на «ти» — перебувати з кимось у таких стосунках, коли один одному говорять «ти», а не «ви».

[Любов:] Та я не можу сказати, щоб вона була мені дуже близька. Сю ілюзію робить більше звичай говорити на «ти», затриманий з дитячих літ (Л. Укр., II, 1951, 38);

— Шош [що ж] ти, любочко, делінь [далі] будеш робити? — питала вона іноді Марусю, звертаючися до неї по-материнському на «ти» (Хотк., II, 1966, 170);

Пи́ти (ви́пити, запи́ти і т. ін.) з ким на «ти» — те саме, що Пи́ти [на] брудерша́фт ( див. брудерша́фт).

Славко щиро відпрошувався. Тоді Краньцовський його цілував і немилосердно щипав.. Коли й це не заохотило Славка до пиття, то Краньцовський заявив, що хоче з ним запити на «ти» (Март., Тв., 1954, 262).

◊ Бода́й на те́бе боля́чка див. боля́чка;

Бода́й тобі́ заціпи́ло див. заці́плювати;

Бода́й (щоб) ти здох див. здиха́ти¹;

Бу́ти з чим на «ти» — добре розумітися на чомусь, досконало знати якусь справу.

Знання, уміння, навики, набуті в процесі навчання, допоможуть бути з трактором, комбайном, а чи ще з якимось реманентом на «ти» (Знання.., 8, 1968, 8);

Вибива́ти (ви́бити) з те́бе дур див. дур;

Враг тебе́ бери́ див. враг;

Враг тебе́ не взяв див. враг;

Добра́ б тобі́ не було́! див. бу́ти;

Ду́ля тобі́ під (в) ніс див. ду́ля;

Задави́сь ти див. зада́влюватися;

Не бу́де добра́ з те́бе див. добро́;

Не во (у) гнів тобі́ див. гнів;

Охо́та тобі́ див. охо́та¹;

Поги́белі на те́бе нема́є (нема́) див. поги́бель;

Щоб (бода́й) ти зслиз! див. зслиза́ти;

Щоб тебе́ заніми́ло див. заніми́ти;

Щоб тебе́ му́ха (гу́ска, ку́рка, жа́ба і т. ін.) вбрикну́ла див. вбрикну́ти;

Що ти забу́в тут (там і т. ін.)? див. забува́ти;

Я тобі́ дам див. дава́ти.

2. розм. У реченнях неозначено-особових і з узагальненим значенням уживається на позначення людини взагалі.

Не шукай лиха — само тебе знайде (Укр.. присл.., 1963, 31);

— І я люблю Соломію, — додала Настя, — господи, яка проворна та весела! і наговорить, і накаже, і наспіває тобі повні вуха! (Н.-Лев., V, 1966, 313);

— Колись наші баби отак созу полохались, а ниньки попробуй… Ти їх ниньки водою не розіллєш!.. (Гончар, III, 1959, 221).

3. у анач. част. тобі́, розм. Уживається для вираження здивування, роздратування, погрози тощо.

— Глянь: як одно тобі зерно. Чисте, повне… немолоте б їв! (Мирний, І, 1949, 267);

— Юрій! — гукнув він, лежачи над струмком. — Справжній тобі нарзан! — Покуштуй! (Гончар, III, 1959, 90);

// Уживається для підсилення заперечення в заперечних реченнях або протиставлення в реченнях із протиставним значенням.

А у будень, то він тобі Не посидить в хаті, Все нишпорить по надвір’ю (Шевч., II, 1963, 275);

Ні душі тобі живої! Хіба вуж зав’ється (Рудан., Тв., 1956, 84);

Не було ні великого вітру, ні дощу, а так собі щось таке, як не раз буває чоловік: ні він тобі добрий, ні він тобі злий — не розбереш ніяк (Хотк., І, 1966, 35).

4. у знач. част., розм. У сполученні з вигуками вживається для підсилення вираженого ними значення.

— Ти дивись, як вірно, — неждано промовив і зітхнув Тимофій, увесь поринувши в пісню (Стельмах, II, 1962, 228);

— Ох ти ж горенько… — і Марко знову вискочив із хати, як на пожежу (Тют., Вир, 1964, 356).

♦ Ану́ тебе́! — уживається для вираження незадоволення, роздратування, злості;

А щоб тебе́! — уживається для вираження незадоволення, роздратування, злості або захоплення, подиву тощо.

— А щоб тебе! Пізнаю свого правдивого брата, — засміявся дядько (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 134);

Бий тебе́ лиха́ годи́на (си́ла бо́жа, коцю́ба)! див. би́ти;

Бог (госпо́дь) з тобо́ю! див. бог, госпо́дь; Де тобі́! — уживається для вираження неможливості щось зробити.

Реве, свище заверюха [завірюха]. По лісу завило; Як те море, біле поле Снігом покотилось. Вийшов з хати карбівничий, Щоб ліс оглядати, Та де тобі! Таке лихо, Що не видно й світа (Шевч., І, 1951, 42);

Надбіг [Лис] до калюжі, скочив у воду, щоб обмитися з фарби, де тобі! Фарба олійна, через ніч у теплі засохла добре, не пускає (Фр., IV, 1950, 93);

Куди́ [ж] тобі́! — уживається для вираження подиву, захоплення, роздратування тощо.

Куди ж тобі — як задрав ніс! (Укр.. присл.., 1963, 129);

На тобі́! Ось (от) тобі́ [й] на! — уживається для вираження подиву з приводу чогось несподіваного.

— Ой боже мій єдиний! З усіма дітьми мені добре повелося, а з цими на тобі на старість такий клопіт! (Н.-Лев., VI, 1966, 401);

— Е, Орини вже не почуєш! — з жалем сказав Діденко. — А скільки морочивсь, поки умовив-таки виступити на сцені. 1 як блискуче дебютувала! І на тобі. Все нанівець звела Кіндратиха (Головко, II, 1957, 475);

Позаду галасували погоничі з інших саней: намерзлись,.. а тут на тобі, застряли перед самим подвір’ям (Мушк., Чорний хліб, 1960, 141);

От тобі́ [й] ма́єш! див. ма́ти²;

От тобі́ й раз! див. раз¹;

Оце́ тобі́ на́ та ра́дуйся! див. ра́дуватися;

Сама́ тобі́ ді́рка див. ді́рка;

Ти ба! див. ба¹;

Хоч би [тобі́] ву́сом (у́сом, ву́хом, брово́ю) пові́в (повели́) див. пово́дити¹;

Хоч би [тобі́] сло́во див. сло́во;

Чи ти ба! — те саме, що Чи ба! ( див. ба¹).

— Цей молодий хлопець подобається Марусі, — думала Марта Кирилівна. — Чи ти ба! Як в неї заблищали очі! (Н.-Лев., VI, 1966, 30).