тіара

ТІА́РА, и, ж.

1. Головний убір стародавніх східних царів, жерців, який був символом вищої влади, високого становища.

Бачив він [Михайлик] уві сні Кіра, персів у високих тіарах, крилатих биків… (Тулуб, Людолови, І, 1957, 147);

Скіфські царі прагнуть оточити себе не тільки предметами розкоші, а й особливими атрибутами, які підкреслюють їх високе становище і знатність роду (скіпетри, тіари) (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 154).

2. Триярусний головний убір римського папи.

Серед римських пап були морські пірати, розпусники і злочинці, про яких цивілізована людина не може інакше говорити, як про легалізованих розбійників у тіарах (Мельн., Обличчя.., 1960, 50);

То не рубіни в папи на тіарі — То краплі крові (Павл., Бистрина, 1959, 47);

// перен. Символ папської влади.

Кардинали, Як гадюки, в’ються Круг тіари (Шевч., І, 1903, 265);

Гризли сумніви його святість: невже не судилося йому, монархові католицької церкви, під своєю тіарою зібрати всі землі? (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 109).