тішитися

ТІ́ШИТИСЯ, шуся, шишся, недок.

1. без додатка і ким, чим, заст. з кого-чого, на кого-що. Мати приємність, втіху; радіти, бути радим.

Тут вмиг [умить] байдак заворушився І сам, одчаливши, поплив, А Турн скрізь бігав і храбрився І тішивсь, що врага настиг (Котл., І, 1952, 264);

Цілий Майдан тішився, що старому Грицеві Воробцеві Трудолюб знайшов сина і привіз до хати (Ков., Світ.., 1960, 31);

Катруся тішилася своїм новим убранням і гордо споглядала на запинані гудзиками рукавці сорочки (Кобр., Вибр., 1954, 87);

Першими грушами сад нас порадує нині, — Разом садили і разом скуштуємо їх,.. Тішимось разом на юний волоський горіх (Рильський, III, 1961, 200);

Семен Семенович довго.. тішився приємною класичною музикою (Баш, На землі.., 1957, 81);

// Милуватися чимсь, відчувати задоволення, насолоду від чого-небудь.

І знов я тішусь полем, самотністю і власним дахом бідним, задимленим (Зеров, Вибр., 1966, 337);

Все найкраще, створене Ференцом-художником, народилось у Будапешті і для Будапешта.. Правда, тішилась ними [картинами] переважно пихата аристократія, але художник не втрачав надії, що бачитиме їх колись і весь трудящий Будапешт (Гончар, III, 1959, 246).

◊ В душі́ ті́шитися — мати задоволення з чого-небудь, від чогось, не виявляючи його.

Вдавала [мати], що не бачить нічого й не розуміє нічого, а в душі тішилася молодим щастям (Хотк., І, 1966, 102);

Шумейко.. в душі вже тішився з тієї перемоги (Шиян, Баланда, 1957, 136);

Душа́ (се́рце і т. ін.) ті́шиться — хтось має задоволення від чогось.

Та втома солодка, після неї тішиться душа, а натруджене тіло краще спочине, коли настане коротка ніч (Цюпа, На.. ниві, 1958, 33);

Ті́шитися наді́єю (мрі́єю, ду́мкою і т. ін.) — мати, плекати надію, сподіватися чогось.

— Пишалася я вами, дітки, тішилась надією, що мою старість зігрієте (Панч, В дорозі, 1959, 104).

2. без додатка і ким, чим, з кого — чого. Розважатися, мати з чогось забаву (у 1 знач.).

— Все село тішилося моїми вигадками, всі хлопці й дівчата носили прізвища, що я їх бувало надаю (Мирний, III, 1954, 162);

Візник тішився з нетерплячості сповненого цікавості до своєї особи пасажира (Досв., Вибр., 1959, 300);

Дівчат з села для свої [своєї] втіхи він [пан] глину заставляв місить і тішивсь, як по пояс в глині весь день ся мусили крутить (Фр., XIII, 1954, 108).

3. без додатка і ким, з ким. Няньчитися (з дитиною), одержуючи радість, задоволення.

Вичуняла [Уляна] і серце і душу віддала своїй дитині.. З рук не спускає, не дає порошині упасти. Так уже тішиться та доглядає! (Мирний, І, 1954, 301);

Тільки Горпина трохи веселенька, тішиться малою донечкою, та й про громадське лихо забуває (Вовчок, І, 1955, 66);

[Докія:] Після нього годів з шість не було дітей, то й тішилися з ним, мов з одинчиком! (Кроп., III, 1959, 203).

4. чим, діал. Користуватися, послугуватися.

Селяни зараз у першій розмові назвали мені цілий десяток сіл, де, як кажуть, війтами є самі славні злодії, ошуканці,.. що тішаться очевидною протекцією властей (Фр., ІІІ,1950, 241);

Швенд поінформував Гйотля, що більшість із присутніх — то власники великих готелів, які тішаться міжнародною славою (Загреб., Європа 45, 1959, 203).