ум

УМ, а́, ч. Те саме, що ро́зум.

Роботящим умам, Роботящим рукам Перелоги орать, Думать, сіять, не ждать І посіяне жать Роботящим рукам (Шевч., II, 1963, 386);

Висока ідейність і глибока народність нашої літератури — от що вабить до себе чесні серця та світлі уми на світі (Рильський, IX, 1962, 15);

Соціалізм, про який мріяли кращі уми людства і неминучість якого провістили основоположники марксизму, став v нашій країні реальною дійсністю (Ком. Укр., 3, 1965, 25).

◊ Бра́ти на ум див. бра́ти;

Вижива́ти (ви́жити) з ума́ — те саме, що Вижива́ти (ви́жити) з ро́зуму ( див. вижива́ти).

Люди не звертали уваги на ті Уласові речі. — Старий став — з ума вижив… (Мирний, IV, 1955, 230);

Як не кричав Софрон, Митрич таки переконав людей, що.. треба заходжуватись біля перебудови, а Софрон уже вижив із ума (Панч, II, 1956, 77);

Добира́ти (добра́ти) ума́ див. добира́ти;

Дово́дити (довести́) до ума́ див. дово́дити;

За́днім умо́м жи́ти див. за́дній;

Зви́хнутий умо́м (з ума́) див. зви́хнений;

Звихну́тися умо́м (з ума́) див. звихну́тися;

Зво́дити (звести́) з ума́ див. зво́дити;

З ума́ не схо́дити (не йти і т. ін.) — те саме, що Не схо́дити (не вихо́дити, не йти і т. ін.) з ду́мки ( див. ду́мка).

Мені він усе з ума не сходить, все перед очима (Мирний, І, 1954, 81);

Дівчина з ума не йде. Перебув день Кармель з своїми думками — важко й солодко; перебув другий день — ще важче, ще солодше (Вовчок, І, 1955, 353);

Набира́тися (набра́тися) ума́ (уму́-ро́зуму) — те саме, що Набира́тися (набра́тися) ро́зуму (уму́-ро́зуму) ( див. набира́тися).

— Хлопцеві найкраще молодому Ума набратися, потершись між людьми (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 104);

— Нам треба хати-читальні, щоб попівський дурман розвіювати, уму-розуму набиратися (Речм., Весн. грози, 1961, 201);

Читати Горького, слухати Горького — уму-розуму набиратись! (Ком. Укр., 3, 1968, 80);

Наво́дити (навести́) на ум див. наво́дити;

Навча́ти (вчи́ти, навчи́ти) уму́-ро́зуму — учити поводитися, діяти розумно, відповідно до усталених правил, звичаїв.

Хівря з серця почала Наталцю бити — уму-розуму вчити (Григ., Вибр., 1959, 113);

— Може й навчать його [Юрка] там уму-розуму (Козл., Ю. Крук, 1957, 412);

На умі́ — на думці, у думках.

— Вона має щось на умі. Це неспроста. Що це за знак? Чи вона вередує, чи сердиться? (Н.-Лев., VI, 1966, 19);

[Одарка:] У тебе щоразу сміх та глум на умі, а в нього праця — і за те я його люблю! (Кроп., І, 1958, 74);

— Я, Семене, людина проста. У мене що на умі, те й на язиці. Може, це й не подобається кому, я не знаю (Хотк., І, 1966, 123);

— Оце ж такі тепер учениці пішли. Екзамени заходять, а їй хоч би що, дівування вже на умі… (Гончар, Тронка, 1963, 18);

На ум кла́сти — запам’ятовувати або усвідомлювати що-небудь.

Хто величається і других зневажає, Нехай про Дуба казочку читає, На ум собі кладе: Наука в ліс не заведе (Гл., Вибр., 1957, 203);

Не ва́шого (твого́, його́ і т. ін.) ума́ ді́ло див. ді́ло;

Не йде на ум:

а) немає бажання думати про що-небудь, робити щось, займатися чимось.

Не йде на ум ні їда, ні вода, що перед очима біда! (Кв.-Осн., II, 1956, 203);

б) не засвоюється, не запам’ятовується, не сприймається щось;

[Не] при [своє́му] умі́ — те саме, що [Не] при [своє́му] ро́зумі ( див. ро́зум).

Хорувала вона тяжко тижнів ізо три. Якось господь помилував, вернув здоров’я, та розум не вернувсь! Така вона стала, якась не при умі (Вовчок, І, 1955, 84);

Завданням його життя було — знайти якусь комору, аби розбагатіти відразу. І коли він був при своїм умі, то тільки й говорив, що про всякі комори, схованки, печери з грошима і т. ін. (Хотк., II, 1966, 163);

Неспо́вна́ (не по́вно) ума́ — те саме, що Неспо́вна́ ро́зуму ( див. неспо́вна́).

— Хіба ж ти не помітив по ній, що вона й здавну навіжена була?.. — І справді, — вхопився пан за те слово, — не повно в неї ума було! (Вовчок, І, 1955, 130);

Прикида́ти (прики́нути) в умі́ див. прикида́ти;

Прихо́дити на ум див. прихо́дити;

Ріша́тися (ріши́тися) ума́ див. ріша́тися;

Свої́м (чужи́м) умо́м жи́ти — те саме, що Свої́м (чужи́м) ро́зумом жи́ти ( див. ро́зум).

— Оце накрутив, — промовив Килигей упівголоса, прочитавши Куликів меморандум. — І складно й жалібно. Хто це тобі так — чи не до дяка ходив? Кулик несподівано образився: — Своїм умом живу (Гончар, II, 1959, 55);

Собі́ на умі́ хто — хтось хитрий, потайний, не відкриває своїх думок, намірів.

Він показав себе ще в студентські роки: користувався репутацією хитрої пронози, людини собі на умі… (Бойч., Молодість, 1949, 201);

Спада́ти (спа́сти, сплива́ти, сплисти́, спливти́, схо́дити, збрести́) на ум — з’являтися на думці, у думках.

От ідуть дівчата: Олена, як та сорока, скрегоче, що на ум збреде, а Маруся буцімто і слуха, та усе про своє гада… (Кв.-Осн., II, 1956, 42);

Чогось мені спала на ум та гадюка, що я бачив в березі (Н.-Лев., VI, 1966, 97);

Схо́дити (зійти́) з ума́ див. схо́дити;

Трима́ти в умі́ див. трима́ти;

Узя́ти на ум див. узя́ти;

Узя́тися за ум — те саме, що Узя́тися за ро́зум ( див. ро́зум);

Ума́ виві́дувати (ви́відати) у кого, заст. — намагатися дізнатися про чиїсь потаємні думки, наміри, одержати якісь відомості і т. ін.

Про це все удова знай мені торочить, щоб у мене вивідати ума: чи не виявила мені чого наймичка (Барв., Опов.., 1902, 388);

Ума́ не зібра́ти; Ума́ не прикла́сти:

а) не дати собі ради, не могти вирішити щось.

Радились люди,.. що їм у такій біді робити? Радяться і ума не зберуть (Кв.-Осн., II, 1956, 125);

Чужу біду руками розведу, а до своєї ума не прикладу (Укр.. присл.., 1963, 43);

б) не могти здогадатися, зрозуміти;

Ума́ пала́та див. пала́та;

Ум відста́рів див. відста́ріти;

Ум за ро́зум захо́дить (зайшо́в) у кого — втрачається здатність розумно, тверезо мислити, діяти.

— В мене вже аж ум за розум заходить од високих нематеріальних любощів (Н.-Лев., IV, 1956, 234);

Умо́м зно́сити (знести́) див. зно́сити.