ум

РО́ЗУМ (здатність людей логічно мислити, пізнавати об'єктивну дійсність, засвоювати, запам'ятовувати і т. ін.), ІНТЕЛЕ́КТ, УМ, РО́ЗСУД, ГЛУЗД розм., РОЗУМІ́ННЯ рідше. Мислячий розум; — Практичні знання випереджають духовний розвиток людства, — звідси всі нещастя. В той час, як інтелект робить божественні відкриття, пристрасті лишаються на рівні нашого патлатого пращура (О. Гончар); Юна Іванка належала до тієї категорії людей, які і за своїм віком і за характером не дуже полюбляють поради розсуду, вони цілком в полоні серця (М. Чабанівський); Безсилі глузд та й істина тоді, Як шлунок грає роль судді (М. Годованець); Не сумніваюся я, що ця думка про смерть неминучу Неба і світу всього новою та дивною здасться, Що розумінню людському нелегко пристати на неї (М. Зеров).

РО́ЗУМ (здатність окремої людини запам'ятовувати, оцінювати обстановку, події тощо та відповідно діяти і поводитися; звичайний, природний стан людської свідомості), УМ, ЗДОРО́ВИЙ ГЛУЗД, ГЛУЗД, ТОЛК розм. (ТОВК діал.), МО́ЗОК розм., ГОЛОВА́ розм., КЕБЕ́ТА розм., РОЗСУ́ДОК розм., РО́ЗСУД рідше, РОЗУМІ́ННЯ рідше, ТЯ́МА розм., ТЯ́МКА розм., ЗАСТАНО́ВА діал. Найбільше ж за розум вони поважають старого, за вдачу його та ще, звісно, за сина (О. Гончар); Іди служи, годи Енею, Він зна воєнне ремесло; Умом і храбростю своєю В опрічнеє попав число (І. Котляревський); — Заспокойтесь: я при здоровому глузді і твердій пам'яті (А. Головко); Люди всі — на два ранжири: Є розумні — та без віри, Другі — вірою міцні, Але глуздом — аніні! (А. Кримський); Ну, скажи, чи єсть оце у тебе толк — лити холодну воду за шию? (С. Васильченко); (Захарко:) От за те я тебе й бив, що ти п'єш без товку, що дуже ласа до чарки (М. Кропивницький); Мозок у мене стоїть над фізіологією. Він знає, що сльози й радість — це невід'ємні частки людського щастя (Ю. Яновський); До булави треба голови (прислів'я); — Майоре.. Мені потрібний буде кмітливий, з доброю кебетою і неодмінно хоробрий офіцер (Д. Бедзик); Тут потрібний холодний розсудок і велика обережність (Д. Ткач); — Бий його, сину, бий усіх! — кричав, втративши розсуд старий Шумейко (А. Шиян); Вона при всьому своєму розумінні була тільки жінкою, якій були чужі і незрозумілі мужські амбіції, бо ніколи їх не мала (Ірина Вільде); Часом улюбить (чоловік) таку кралю, що здається, маючи хоть кріпку тями, мусив би на сім миль від неї відбігти (Марко Вовчок); Сподобалась чортяча мова хлопцю, Не відав він про чортову лукавість, Оддав Іблісу тямку, й серце, й душу (А. Кримський); — Але тоді се (кохання) наскочило на мене раптом, з такою силою, що я цілком стратив застанову (І. Франко).