хитати
ХИТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ХИТНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.
1. перех. і без додатка. Надавати чому-небудь коливального руху з боку на бік, вперед і назад, згори вниз; колихати, гойдати.
Віє вітер, повіває, Кораблі хитає (Рудан., Тв., 1959, 100);
В очах Перед нею хатина похилая стала. Ні огню в їй, ні світла. І буря хитала Двері (Л. Укр., IV, 1954, 264);
Дерева в саду хитає вітер (Сос., II, 1958, 7);
Хвиля хитає комиші, вішає на кореневища верболозів лиштви білої піни (Тют., Вир, 1964, 126);
Марія, перед тим як стрибнути в човник, хитнула утлу посудинку носком черевика (Смолич, Ми разом.., 1950, 19);
// безос.
Хитало досить нашого човна, але ми всі того не боялись і ніхто не був хворий (Л. Укр., V, 1956, 402);
Пароплав раптом так хитнуло, що графин не встояв на столику і брязнув на підлогу (Донч., III, 1956, 215);
// Ритмічно погойдувати кого-, що-небудь.
Аж ось почали у город четвернею ридвани в’їжджати; ..неугавно клекотіли насади, злегка хитаючи ридвани, наче тую колиску (Мирний, III, 1954, 256);
Крок Орла мене хитає в кавалерійському сідлі так ніжно й лагідно (Сос., II, 1958, 407);
// безос.
Вам здається, що ви їдете, що вас хитає (Мирний, IV, 1955, 323);
// Колихати, гойдати кого-небудь, заспокоюючи, присипляючи.
Круг себе сумно озирнулась [Марія], На руки козеня взяла І веселенькая пішла На хутір бондарів убогий. А йдучи, козеня, небога, Ніби дитину, на руках Хитала, бавила, гойдала (Шевч., II, 1963, 357);
Тільки мені наче сниться, що хитав мене хтось у колисці і співав надо мною тихесенько (Вовчок, І, 1955, 3);
Пришле, було, [батько] сусідку, щоб я несла онучка. Так було втішається! Було хитаючи аж засапається (Барв., Опов.., 1902, 284);
Семенко хитав дитину, але співати не вмів (Стеф., І, 1949, 144).
2. неперех., чим. Коливати, здійснювати коливальні рухи чим-небудь.
Кіт неохоче підводить сонну голову і ліниво хитає куценьким хвостом (Рибак, Що сталося.., 1947, 95);
*Образно. Крикнула беззвучно навздогін [вітрові] покинена смерічка, хитнула верхів’ям, простягає віття, вернути хоче (Хотк., II, 1966, 307);
Гіллям хитнув дубовий гай (Рильський, Поеми, 1957, 23);
// Примушувати що-небудь коливатися.
— Ой у полі билина, вітер нею хитає (Чуб., V, 1874, 74).
♦ Хита́ти (хитну́ти) голово́ю (го́ловами):
а) рухом голови виражати яке-небудь ставлення до слів чи поведінки кого-небудь (заперечення, схвалення, осуд тощо).
Маруся лиш хитала заперечливо головою (Хотк., II, 1966, 170);
Жінки божкали, хитали головами журно й тішили стару Карпенчиху, Чумачиху та Півнівських жінок (Головко, II, 1957, 158);
Петросов співчутливо хитає головою (Донч., II, 1956, 78);
[Xведір:] Іван! Душа міру знає? (Дивиться на Івана. Той хитнув головою) (Мирний, V, 1955, 227);
— Тимофій — правдивий чоловік! — залунало навколо, і навіть Марійка Бондар, яка на мить виглянула з коридора, схвально хитнула головою (Стельмах, II, 1962, 21);
б) (тільки док.) рухом, кивком голови привітатися з ким-небудь.
На Саїдів поклін хитнула [дочка Синявіна] головою (Ле, Міжгір’я, 1953, 61);
Він привітно хитнув головою, вітаючись з придворними (Кочура, Зол. грамота, 1960, 171);
в) (перев. док., на що і без додатка) рухом голови подати якийсь знак кому-небудь або вказати на кого-, що-небудь.
— Так оце той посланець! — сказав він, хитнувши головою на Христю (Мирний, III, 1954, 180);
— Знаєш тата? Де він? — Усміхнулась. Руки гостинцями зайняті, головою хитнула на стіну, на фотографію (Головко, II, 1957, 499);
Левко хитнув батькові головою і першим повільно підійшов до жердки за свиткою, думаючи, як то йому доведеться говорити з Стадницьким (Стельмах, І, 1962, 97);
г) (на кого) вказуючи на кого-небудь, засуджувати його поведінку, вчинки.
Люди вже стали хитати на його головою… (Вовчок, І, 1955, 220);
До того і дехто з знайомих хитає на мене головою,— чому нічого не подаю до «Київської Старини»? (Мирний, V, 1955, 405).
3. перех. Рухаючи що-небудь, робити його нестійким, хистким; розхитувати.
Лаврін скочив у сіни і почав хитать драбину (Н.-Лев., II, 1956, 360);
На ній [продухвині] стоїть бовдур дерев’яний. Попробував його хитнути — де там! (Хотк., І, 1966, 117);
// Змушувати труситись, двигтіти що-небудь.
До Хортиці води кипіли, І скелі хитали вони, Каміння несли, мов пір’їну, Гривасті, страшні буруни (Нагн., Пісня.., 1949, 119);
Й хлопці веселі, завзяті Землю хитнуть гопаком (Гірник, Друзі.., 1953, 30);
// безос.
Рвонуло за бугром, хитнуло землю, обдало теплом… (Гонч., Вибр., 1959, 198);
// Різко коливати повітря (про сильний шум чи удар).
Коли сонце стало високо, вдарив із дзвіниці дзвін; хитнув повітря і ножем пройшов в серце (Коцюб., II, 1955, 178);
// безос.
Розітнувся десь вибух страшний… І хитнуло повітря… Летить грузовик… (Сос., II, 1958, 305);
// Позбавляти кого-небудь рівноваги, кидати з боку на бік (про втому, хворобу тощо).
Гірка образа давила її за душу, кусала за серце, кров била в голову, їй здавалося, що земля крутилася під нею і її хитала (Мирний, IV, 1955, 125);
Трясила втома вже хитає, не може підвести й руки… На зброї сонце дико грає, і дико цокають клинки… (Сос., І, 1957, 365).
4. тільки недок., перех., перен. Робити що-небудь неміцним; підривати, розхитувати.
Почав Гурамішвілі, ставши серед хати, да словами ж Руставелі світ старий хитати (Тич., І, 1957, 212);
Хто може скласти ціну маленькій листівці, яка хитає царський трон? (Стельмах, I, 1962, 618).
♦ Хита́ти репута́цію — підривати чийсь авторитет.
Треба, щоб це було недозволенною річчю — хитати репутації тих, чиєю творчістю ми хочемо збагатити нашу духовну скарбницю (Кундзич, Діези.., 1956, 46).
Значення в інших словниках
- хитати — (сприяти коливанню чогось) колихати, вихитувати, колисати, коливати, гойдати, розм. (сильно) теліпати, тормосити. Словник синонімів Полюги
- хитати — хита́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- хитати — Хилитати, гойдати, колисати, коливати, р. хибати, хиляти, (ритмічно) погойдувати, (стовп) розхитувати, (головою) кивати, (репутацію) П. підривати Словник синонімів Караванського
- хитати — I вертіти (туди-сюди), вигойдувати, виколихувати, виляти, вихати, вихитувати, вихлювати, вихляти, гойдати, загойдувати, заколисувати, заколихувати, коливати, колисати, колихати, крутити (див. Словник синонімів Вусика
- хитати — ХИТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ХИТНУ́ТИ, ну́, не́ш, док. 1. кого, що і без прям. дод. Надавати чому-небудь коливального руху з боку на бік, вперед і назад, згори вниз; колихати, гойдати, розгойдувати. Віє вітер, повіває, Кораблі хитає (С. Словник української мови у 20 томах
- хитати — -аю, -аєш, недок., хитнути, -ну, -неш, док. 1》 перех. і без додатка. Надавати чому-небудь коливального руху з боку на бік, вперед і назад, згори вниз; колихати, гойдати. || Ритмічно погойдувати кого-, що-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- хитати — підмо́чувати (хита́ти) / підмочи́ти (розхита́ти) репута́цію (авторите́т). Певними вчинками, діями і т. ін. створювати негативну думку про кого-небудь, заплямовувати когось. Фразеологічний словник української мови
- хитати — КОЛИХА́ТИ (дитину — на руках чи в колисці), КОЛИСА́ТИ, ГОЙДА́ТИ, ХИТА́ТИ, ЛЮ́ЛЯ́ТИ розм. (приспівуючи). — Колиши вже, колиши! З тебе, бачу, добра нянька (І. Нечуй-Левицький); Як ми будем, молодий козаче, мандрувати, Хто ж буде наше дитятко колисати? (П. Словник синонімів української мови
- хитати — Хитати, -таю, -єш гл. Шатать, качать. Ой у полю билина, вітер нею хитає. Чуб. V. 74. Сиділа на лаві, хитаючи в обіймах недужу свою дитинку. МВ. ІІ. 178. Хитати головою. Ой тихо, тихо Дунай воду хитає. Грин. ІІІ. 494. Словник української мови Грінченка