1. Словник української мови в 11 томах

хрипкий

ХРИПКИ́Й, а́, е́.

1. Який переривається, супроводжується хрипінням, сиплий, нечистого звучання, тону.

Раптом ніби хтось підняв мене за плечі: десь тут, коло мене, я почув хрипкий придушений крик на гвалт, що тонув у шумі лісової бурі (Вас., II, 1959, 329);

— Ляга-а-й! — пролунав хрипкий зойк (Довж., І, 1958, 359);

Хлопець нічого не відповідав. Олеся чула його хрипке дихання (Донч., VI, 1957, 75);

З хати вже чулося хрипке покашлювання Оксена і веселий зі сну голос Дороша (Тют., Сир, 1964, 107);

Його вихолощений голосок пустив хрипкого дитячого півника (Смолич, І, 1947, 106);

// Про сиплий людський голос, мовлення.

— Добридень, отче Харитоне! — гукнув з воза веселий Млинковський таким здоровим та хрипким басом, як з порожньої бочки, неначе в його в горлі струни порвались (Н.-Лев., III, 1956, 183);

— Чого ви до мене причепились? — озвався Роман хрипким голосом..— Що я вам ізробив? (Гр., II, 1963, 302);

— Тікайте, поки наш ватажок не повернувся,— сказав один з хлопців, змінюючи свій голос на хрипкий, щоб його не впізнали (Шиян, Баланда, 1957, 52);

І слухали вони вже не хрипкі команди Сагайди, а суворий голос Дениса Блаженка (Гончар, III, 1959, 155);

Схопився [Бронко] від тупоту людських ніг, хрипкої лайки поліцаїв у коридорі (Вільде, Сестри.., 1958, 271);

// Про специфічні звуки, що їх видають птахи і тварини.

2. Нечистого тону, сиплий, з хрипами (про звуки, які утворюють предмети).

З-за села долетів хрипкий звук автомобільної сирени (Епік, Тв., 1958, 311);

Тихо було на вулиці, тільки інколи зі станції долітали хрипкі гудки маневрових паровозів (Зар., Світло, 1961, 12);

Корпусу його [пароплава] не видно було; лише вогні сунули вздовж темної смуги могутньої ріки та басовитий хрипкий гудок двічі розітнув повітря (Собко, Стадіон, 1954, 119).

3. Який видає сиплі, нечистого тону звуки.

Над гаєм з криком кружляло хрипке гайвороння (Тич., І, 1946, 293);

Хазяїн трамбака не витримав. Благальний погляд зупинивши на мені, він ледве стримував потік слів із своєї хрипкої горлянки (Ю. Янов., II, 1958, 79);

Правим боком хрипкий буксир тяг лаву жовтуватих плотів (Епік, Тв., 1958, 301);

У грудях так палало, так клекотіло і хрипіло, наче хтось грав у них на хрипких, зіпсованих сопілках (Тулуб, Людолови, II, 1957, 164).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. хрипкий — хрипки́й прикметник Орфографічний словник української мови
  2. хрипкий — (голос) з хрипотою, хрипливий, хрипучий, р. скрипучий; хрипкенький, хрипкуватий; ХРИПЛИЙ, захриплий. Словник синонімів Караванського
  3. хрипкий — Охриплий, охрипкуватий, хрипкуватий, хрипливий, хриплий, хрипкоголосий, хрипотючий, хрипкоголосий, хрипкуватий, хрипоголосий, хриплуватий, хрипуватий, хрипун, хрипучий Словник синонімів Вусика
  4. хрипкий — ХРИПКИ́Й, а́, е́. 1. Який переривається, супроводжується хрипінням, сиплий, нечистого звучання, з хрипом; хрипливий. Раптом ніби хтось підняв мене за плечі: десь тут, коло мене, я почув хрипкий придушений крик на гвалт, що тонув у шумі лісової бурі (С. Словник української мови у 20 томах
  5. хрипкий — -а, -е. 1》 Який переривається, супроводжується хрипінням, сиплий, нечистого звучання, тону. || Про сиплий людський голос, мовлення. || Про специфічні звуки, що їх видають птахи і тварини. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. хрипкий — ХРИПКИ́Й (який звучить не чисто, хрипло, з хрипом), ХРИПЛИ́ВИЙ, ХРИ́ПЛИЙ, ХРИПУ́ЧИЙ розм.; ОХРИ́ПЛИЙ, ПРИХРИ́ПЛИЙ, ПОХРИ́ПЛИЙ, СХРИ́ПЛИЙ розм. Словник синонімів української мови
  7. хрипкий — Хрипки́й, -ка́, -ке́ Правописний словник Голоскевича (1929 р.)