цікаво

ЦІКА́ВО.

1. Присл. до ціка́вий.

Драма — цікаво написана, легко читається… а проте зоставляє якесь чудне враження (Мирний, V, 1955, 423);

Юля зуміла побудувати доповідь цікаво і змістовно (Донч., V, 1957, 463);

Ваня завжди багато і цікаво говорив (Трип., Дорога.., 1945, 55);

Сиві малі очка бігали цікаво та свердлували Славка до самого серця (Март., Тв., 1954, 231);

// у знач. присудк. сл.

Що то за гуляння на тім грищі було превеселе!..А що вже мені було весело та цікаво, то й не сказати! (Вовчок, VI, 1956, 229);

[Микита:] Але мені цікаво ось що,— Скажи мені, чим він тобі до вподоби? (Кроп., І, 1958, 74);

Чого це над квітками Схилилась дітвора? — Малим цікаво знати, Як бджілка мед збира (Бойко, Ростіть.., 1959, 25).

2. присл., розм. З інтересом, допитливо.

Біля другого воза, схилившись на шкапу, стояв ще молодий парубок цікаво дивився на вас (Мирний, IV, 1955, 311);

Маруся цікаво слухала, що оповідав їй батько про шахти (Гр., І, 1963, 376);

Вартові пропустили валку, цікаво зазираючи до балагули (Досв., Гюлле, 1961, 69).