цікаво

ЦІКА́ВО.

1. Присл. до ціка́вий.

Драма – цікаво написана, легко читається... а проте зоставляє якесь чудне враження (Панас Мирний);

Юля зуміла побудувати доповідь цікаво і змістовно (О. Донченко);

Ваня завжди багато і цікаво говорив (А. Трипільський);

Сиві малі очка бігали цікаво та свердлували Славка до самого серця (Л. Мартович);

// у знач. пред.

Що то за гуляння на тім грищі було превеселе! .. А що вже мені було весело та цікаво, то й не сказати! (Марко Вовчок);

[Микита:] Але мені цікаво ось що, – Скажи мені, чим він тобі до вподоби? (М. Кропивницький);

Чого це над квітками Схилилась дітвора? – Малим цікаво знати, Як бджілка мед збира (Г. Бойко).

2. присл., розм. З інтересом, допитливо.

Біля другого воза, схилившись на шкапу, стояв ще молодий парубок цікаво дивився на вас (Панас Мирний);

Маруся цікаво слухала, що оповідав їй батько про шахти (Б. Грінченко);

Вартові пропустили валку, цікаво зазираючи до балагули (Олесь Досвітній).