штучка

ШТУ́ЧКА, и, ж.

1. Зменш. до шту́ка¹ 4.

[Пастух:] Тюрма для божевільних! Добра штучка! Се вигадав один учений лікар і написав про те грубезну книгу (Л. Укр., II, 1951, 202);

Все видавалось йому незвичайним. Аж ось межи всілякими струментами вгледів він кругленьку, невелику штучку, котра якось-то дивно стукотіла і сичала (Коцюб., III, 1956, 8);

— Ця штучка,— професор вказав на апарат,— мені дуже допомагає. Це чудовий підручний (Смолич, І, 1958, 64);

— Ну і штучка! — радів Тимко, ніжно погладжуючи холодне тіло пістолета, мовби це він був господарем зброї (Збан., Таємниця.., 1971, 72);

[Шевцов:] Я вже тобі й молоду наглядів. Ах, гарна штучка!.. Знаєш, Соня Красновська. Хоч вона в інституті й не була, .. та хазяйка буде добра і сама — як квіточка (Гр., II, 1963, 505);

Круп’як з одного виразу зрозумів Сафрона і, знижуючи голос, пояснив: —Щось я не довіряю йому останнім часом.. Хитра і потайна штучка (Стельмах, II, 1962, 183).

2. розм. Те саме, що шту́ка¹ 5.

Найбільше імпонували мені, недосвідному ще школяреві, ті чисто школярські штучки та дотепи, яких багато знав пан Станіслав (Фр., IV, 1950, 205);

Неймовірно було, що саме її веде він під руку серединою бульвару і хвацьковито демонструє перед нею свою похмуркувату дотепність, грубуваті богемні штучки (Гончар, Циклон, 1970, 137);

Приходить [бабуся] до школи, Прямує на збори:— Та як же це так? І для чого ці штучки? Чому ви й за що не шануєте внучки?.. (С. Ол., Вибр., 1959, 155);

— Значить, на охоту ходив. Викладай свою пушку.— Ніякої пушки… Я й з дому не виходив. — Слухай, давай без цих штучок (Мушк., Чорний хліб, 1960, 89);

А скільком штучкам навчив мене Джузеппе! Ми брали горщик, повний каміння й принади, і пускали на мотузці на дно.. Там незабаром загніздиться.. спрут (Коцюб., II, 1955, 417);

Залишивши Владка, Зоня з такою самою безцеремонністю взялася до дитини на руках Лесі, малої Христини. Показала їй кілька штучок на пальцях при допомозі носової хусточки (Вільде, На порозі, 1955, 56).

◊ Встругну́ти шту́чку — зробити щось незвичайне.

— Ой ви, ви! Прощавайте! Та просіть на весілля! Чуєте? — крикнула Христина з порога.— Та це все, мабуть, ваші жарти! Це ви якусь штучку хочете зо мною встругнути? Еге? — питав з недовірністю Бичковський (Н.-Лев., VI, 1966, 82).