шумливий

ШУМЛИ́ВИЙ¹, а, е.

1. Який видає, утворює шум ( див. шум¹ 1).

Левади рідні, голосні, співучі! Стави з шумливими вербами! Дівочі ігрища незабутні! Покидає вас вродлива дівчина (П. Куліш, Вибр., 1969, 279);

Тетяна Павлівна стоїть у задумі. Може, згадалось їй дитинство, що пройшло над шумливою Россю в селі недалеко від Корсуня (Цюпа, Назустріч.., 1958, 300);

Пінява, висока й шумлива хвиля б’є сердито в берег (Шиян, Переможці, 1950, 116);

Над нашим домом пролягає траса. Тут на Москву, на Бухарест, на Прагу Шумливі пролітають літаки (Рильський, III, 1961, 222);

Назустріч мені з шумливого різношерстого натовпу виривається квоктання якоїсь старої пані (Кол., На фронті.., 1959, 34);

Переважала шумлива, балакуча молодь, тільки біля пасажира з валізкою присів один уже з сивиною на скронях (Панч, Синів.., 1959, 5).

2. Який відбувається з шумом ( див. шум¹ 1), супроводжується шумом.

Піхтір скорився, хоч уся душа його рвалася з сумної хати на те шумливе снігове свято школярське (Вас., І, 1959, 164);

// Сповнений шуму, пожвавлення, руху, суєти.

Яка-небудь шина.. або чавунне колесо, до половини загрузле в землю, викликали перед його очі картину шумливого життя фабрики (Коцюб., II, 1955, 7);

Закриєш очі — і встають в уяві.. міста шумливі, села прибережні (Гонч., Вибр., 1959, 258);

Шумливий базар — місце спродажу рибалками здобичі моря й овочівниками плодів землі — клав на обличчя міста барви теплі, м’які, але яскраві (Смолич, V, 1959, 8).

3. перен., розм. Гучний, розрахований на ефект.

Маруся заграла фугу, швидку й голосну. Ломицький підвів голову. Його неприємно вразила шумлива, галаслива, аж криклива музика (Н.-Лев., VI, 1966, 90);

Його бачили всюди, створювалося враження, що він бував одночасно в кількох місцях. Як наслідок такої шумливої діяльності, дуже швидко всі до одного на фабриці знали про те, що він проводить важливі експерименти (М. Ю. Тарн., Як на.. ниві, 1958, 90).

ШУМЛИ́ВИЙ², а, е. Який піниться, вкритий шумом ( див. шум² 1); пінявий.