ярмо

ЯРМО́, а́, с.

1. Упряж для робочої великої рогатої худоби, зроблена з дерев’яних брусків, з’єднаних у вигляді рами, яку одягають на шию тварин і замикають занозами.

Соломія викотила воза, знайшла мазницю, помазала воза, принесла ярмо, начепила на вола та все ждала Романа, щоб він їхав до млина (Н.-Лев., VI, 1966, 383);

Бряжчать мережані ярма з терновими занозами, поскрипують нові чумацькі мажі, вкриті шкурами (Коцюб., І, 1955, 180);

Просто перед ним стояла пара волів у ярмі, запряжених у рожнаті сани, спокійно ремигали, байдужі до всього (Головко, А. Гармаш, 1971, 271);

*Образно. І зодягла [жінка] на нього новеньке мережане ярмо. Павло мовчки всунув туди шию, як бичок-третячок, і поніс його крутим життєвим шляхом (Тют., Вир, 1964, 366);

// тільки одн., перен. Тягар, ноша.

Життя вперше поверталося до неї своїм суворим боком; вона вперше почула на собі його важке ярмо… (Мирний, III, 1954, 78);

Як справлятиметься він, одинокий, з двома дітьми, з хазяйством, як тягтиме тепер він сам ярмо, що було іноді не в силу тягти вдвох (Л. Янов., І, 1959, 54).

◊ В ярмо́ лі́зти див. лі́зти;

Запряга́ти (запрягти́) в ярмо́ кого — поневолювати когось.

І не в однім отім селі, А скрізь на славній Україні Людей у ярма запрягли Пани лукаві… (Шевч., II, 1963, 131);

Трикляття королю, полигачеві дуків, Що нас запріг облудою в ярмо (Граб., І, 1959, 247);

Накида́ти (наки́нути) ярмо́ див. накида́ти²;

Наклада́ти (накла́сти, надіва́ти, наді́ти) ярмо́ на [свою́] ши́ю (на се́бе) — брати на себе важкий тягар, непосильну ношу, зайвий клопіт.

Горпина .. з молодих літ була не гуляка, не хотілось їй і тепер сорому: одне те, що чоловіка боялась,.. а друге те, що не хотілося і ярма на свою шию накладати (Григ., Вибр., 1959, 123);

Куди ж іти? В попи? Накласти на себе вічне ярмо, що його ні скинути, ні послабити? (Хотк., І, 1966, 134);

— Чом же мені не вийти заміж? — сказала Маруся.— І не думай, і в голові собі не покладай. Не мала клопоту, то матимеш. Надінеш ярмо на шию, то й будеш каятись цілий вік (Н.-Лев., VI, 1966, 60);

Нести́ [своє́] ярмо́ — примиритися з своїм становищем, покірно виконувати щось.

Після цього Павло сказав Явдосі: — Хай ти сказишся, більше і пальцем не торкну.— І справді, більше не чіпав і покірно, без ремства ніс своє ярмо (Тют., Вир, 1964, 367);

Працюва́ти (роби́ти), як віл у ярмі́ див. віл;

Скида́ти (ски́нути) ярмо́ див. скида́ти;

Стромля́ти ши́ю в ярмо́ див. стромля́ти;

Су́нути [свою́] го́лову в ярмо́ див. су́нути;

Тягти́ ярмо́ див. тягти́;

У ярмі́ ходи́ти див. ходи́ти.

2. тільки одн., перен. Гноблення кого-небудь; гніт, утиск.

Політичні цілі полягали у визволенні всіх народів Росії від ярма самодержавства, кріпосництва, безправ’я, поліцейської сваволі (Ленін, 12, 1970, 56);

Країни соціалізму — щирі і вірні друзі народів, які борються за визволення або визволилися від імперіалістичного ярма; вони подають їм всебічну підтримку (Програма КПРС, 1961, 44);

За німцями проходили селяни, і Щорс вітав їх з визволенням України від ненависного ярма окупантів (Довж., І, 1958, 150);

Свій меч історія підносить — І долу падає ярмо, І панське ухо чує: досить! Себе ми в рабство не дамо! (Рильський, II, 1960, 136).

3. ел. Частина магнітного кола електричної машини, яка з’єднує між собою її полюси.