іменний
ІМЕННИ́Й, а́, е́.
1. Помічений ім’ям власника; з дарчим написом на чиє-небудь ім’я.
— В нього орден, а в мене іменний годинник (Тют., Вир, 1964, 318).
2. Пов’язаний з яким-небудь або чиїмсь ім’ям.
[Журейко:] Лиш перстень дай князівський іменний, Щоб при нагоді вірили мені (Коч., П’єси, 1951, 82).
Іменни́й спи́сок — список, у якому перераховуються прізвища, імена й по батькові яких-небудь осіб.
∆ Іменна́ части́на при́судка — частина складеного присудка, виражена іменником, прикметником, числівником, займенником або дієприкметником;
Іменни́й [скла́дений] при́судок — присудок, до складу якого входить іменник, прикметник, числівник, займенник або дієприкметник.
В залежності від характеру призв’язкової частини розрізняють іменний і дієслівний складений присудок (Сл. лінгв. терм., 1957, 140).
Значення в інших словниках
- іменний — [імеин:ий] м. (на) -н:ому/-н':ім, мн. -н':і Орфоепічний словник української мови
- іменний — іменни́й прикметник Орфографічний словник української мови
- іменний — -а, -е. 1》 Помічений ім'ям власника; з дарчим написом на чиє-небудь ім'я. Іменний вклад — вклад, зареєстрований на певну особу. Іменні цінні папери — цінні папери, видані на ім'я певної особи. 2》 Пов'язаний з яким-небудь або чиїмсь ім'ям. Великий тлумачний словник сучасної мови
- іменний — Іме́нний, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)