блимати

БЛИ́СКАТИ (чим і без додатка — уривчасто, з перервами світити; посилати короткі світлові сигнали), БЛИ́МАТИ, МИГА́ТИ, МОРГА́ТИ розм. То поїзд лине з гуркотом і свистом, Червоним оком блискає на сніг... (М. Рильський); Блимає червоною цяткою семафор (В. Кучер); — Значить, коли щось трапиться, — сказав пілот дівчинці, — мигай бортовими вогнями (М. Трублаїні); До села Гаїв шляхом мчала машина, раз по раз моргаючи сліпучо фарами (І. Цюпа). — Пор. 2. бли́снути, 1. світи́ти.

ДИВИ́ТИСЯ перев. на кого-що (спрямовувати погляд на когось, щось), ГЛЯДІ́ТИ розм., ЗИ́РИТИ розм., ГЛИ́ПАТИ розм., НАВО́ДИТИ О́КОМ розм., НАСТАВЛЯ́ТИСЯ розм. рідше, ЗРІ́ТИ заст., СПОЗИРА́ТИ заст.; СПОСТЕРІГА́ТИ кого, що, ВВАЖА́ТИ (УВАЖА́ТИ), ЗОРИ́ТИ розм., НАЗИРА́ТИ розм., НАГЛЯДА́ТИ розм. (перев. уважно); ПОГЛЯДА́ТИ, БЛИ́МАТИ, ПОДИВЛЯ́ТИСЯ розм., ЗИ́РКАТИ розм., ПОЗИРА́ТИ розм., ПОГЛИ́ПУВАТИ розм., ЗГЛЯДА́ТИ (ЗОГЛЯДА́ТИ) діал. (час від часу); ВИДИВЛЯ́ТИСЯ, ВИГЛЯДА́ТИСЯ (на себе або пильно); СПОГЛЯДА́ТИ (пасивно або уважно). Не дивись далеко, а гляди за очкуром (прислів'я); Перевізник відразу запримітив, що хлопці вперше попадають до Києва, бо занадто цікаво зирять туди й сюди (П. Загребельний); Матушка казначея недобрими очима глипала на худобу і на дітей (М. Стельмах); Тобі вже зазирає в очі твоє грядущеє. Не зри! Сльозу пророчую утри! (Т. Шевченко); Інструктор по праці спозирає збоку на хлопця з явним задоволенням (О. Гончар); Міліціонер здалеку спостерігав, як вартовий по-діловому козиряв узбекові (І. Ле); Нікому й через думку не пробігло, аби вважати на задні двері (Лесь Мартович); Тоймі все стоїть, усе зорить в далечінь (А. Шиян); Заходилися люди полуднувати,.. а я за другим штабелем ліг і назираю: що буде? (І. Муратов); Соломії, очевидячки, сподобалося, що Роман наглядає на неї з садка (І. Нечуй-Левицький); Василь все поглядав на двері — коли ж з'явиться його наречена (О. Бердник); Блимав (Михайлик), ненароком наче, на той вибалок, куди поніс Пампушка свою пані (О. Ільченко); Змучені, виснажені люди тривожно подивлялись навколо (О. Довженко); Зиркає в двір з дерези-повію Сім'я молоденька Лисича (М. Вінграновський); Якимака картоплю їв, хрумав цибулиною — й то на бабу Мигальку поглипував, то на Христину (Є. Гуцало); Сами дівки крупи мелють,.. Сами дівки на парубки очима зглядають (коломийка); Тарас видивлявся в землю, мов у дзеркало (С. Васильченко); Вийняла (Лизя) люстерко й почала виглядатися (М. Куліш); Бійка закипає дужче. Один левіт стоїть осторонь і спокійно споглядає (Леся Українка). — Пор. 1. ба́чити, гля́нути, 1. загляда́ти.

СВІТИ́ТИ (про вогонь, небесні світила, ліхтарі тощо — випромінювати світло), СВІТИ́ТИСЯ, ГОРІ́ТИ, ПРОМЕНІ́ТИ, ПРОМЕНІ́ТИСЯ, ПРОМЕНИ́ТИСЯ, ПРОМІ́НИТИСЯ, ЗОРІ́ТИ поет.; МЕРЕХТІ́ТИ, БЛИ́МАТИ, МИГТІ́ТИ, МРІ́ТИ, ІСКРИ́ТИСЯ, ТРЕМТІ́ТИ, ТРІ́ПАТИСЯ, МИГА́ТИ, ПОЛИ́СКУВАТИ, РЯХТІ́ТИ, ЛУ́ПАТИ розм., БЛИ́КАТИ діал. (світити нерівно й тремтливо); СЯ́ЯТИ, СІЯ́ТИ, ВИСВІ́ЧУВАТИ, ПАЛА́ТИ, ЯСНІ́ТИ, ЯСНИ́ТИСЯ, ПОЛУМ'ЯНІ́ТИ, ПОЛУМЕНІ́ТИ рідше, ПОЛОМЕНІ́ТИ рідше, ПЛОМЕНІ́ТИ поет., ПЛОМЕНИ́ТИСЯ (ПЛОМЕНІ́ТИСЯ) поет. рідше, СЯ́ТИ заст. (яскраво світити); ПАЛАХКОТІ́ТИ, ПАЛАХКОТА́ТИ рідше, ПАЛАХТІ́ТИ, ЖАХТІ́ТИ (світити яскраво, але нерівно); ПРИСВІ́ЧУВАТИ (випромінювати неяскраве світло); ЛЮМІНЕСЦІЮВА́ТИ спец. (світити холодним світлом); ПРОСВІ́ЧУВАТИ, ПРОСВІ́ЧУВАТИСЯ (світитися, пронизуючи щось). Світить місяць, та не гріє (прислів'я); Блимала лампа без скла й більше чадила, ніж світила (І. Нечуй-Левицький); Ми встаємо з півнями; Ще світяться по місту ліхтарі (П. Грабовський); Троянівка ще спала, хоч по деяких хатах уже світилося (Григорій Тютюнник); Горіли електричні лампи. Був вечір (Ю. Яновський); Сонце ледве променіє, І на сході вже світає (Леся Українка); Все небо мерехтіло зорями (О. Гуреїв); В хижі світилося, блимав олійний каганчик (П. Загребельний); Сіріє мла долин, Мигтять огні (М. Зеров); Ми під явором сиділи, А над нами зірки мріли (І. Манжура); Не зважав (місяць) ні на зорі, що іскрилися довкруги нього, ні на білі хмари (Н. Кобринська); Там тисячі зірок одна перед другою вигравають: та лупає, а та труситься тихо (Панас Мирний); В небі чистім і прозорім Сонце сяє (М. Рильський); Мені зоря сіяла нині вранці, устромлена в вікно (В. Стус); Перед вікном висвічував повний місяць (О. Гуреїв); Свічка тихо і рівно палала (М. Коцюбинський); Полум'яніло серпневе сонце (Н. Рибак); Пломеніють багряні заграви пожеж (С. Скляренко); Снується тихо ясна ніч.. І тисячі на небі свіч Палахкотять над головою (С. Руданський); У ярмах народів конали ідеї.., Та всюди зоря палахтіла (І. Драч); Пожаром жахтить небокрай (А. Малишко). — Пор. 1. бли́скати, 2. бли́скати, 1. блища́ти.