будка

БУ́ДКА (невелике крите приміщення для собаки), БУ́ДА, КОНУ́РА розм., ХАЛАБУ́ДА розм. Псу поставили будку на пагорбку, звідки видно все подвір'я і вулицю (Я. Гримайло); Коло буди задзеленчав ланцюгом пес і голосно позіхнув, клацнувши іклами (Є. Гуцало); На чорному дворі все спить, і собаки навіть позалазили в свої конури (Панас Мирний); З дощатої халабуди коло погрібника на нього вискочив здоровенний мисливський хорт на тонких ногах (В. Кучер).

I. ЕКІПА́Ж (на ресорах з дверцятами та вікнами, іноді — з відкидним верхом), КОЛЯ́СКА, ВІЗО́К, ЧОРТОПХА́ЙКА розм., КОЛЯ́СА заст., ПОВІ́З (ПОВО́З) заст., БУ́ДКА діал.; ФАЕТО́Н (з відкидним верхом); ПОВО́ЗКА (без ресор); БРИ́ЧКА (іноді з відкидним верхом); КАБРІОЛЕ́Т, ШАРАБА́Н (двуколісний, однокінний); ДРО́ЖКИ (чотириколісний з відкритим верхом). Софія сидить в екіпажі (Леся Українка); Серед криків і хвилювання товпи.. показалася княжа коляска (Г. Хоткевич); Вранці до будинку Кутіної подали критий візок (З. Тулуб); Од села до села возили його (єзуїта) в чортопхайці селяни (О. Стороженко); Їздять вони (пани) у таких колясах, що хитає, як у колисці (Марко Вовчок); На Євпраксію нападав темний шал, вона билася в княжому повозі (П. Загребельний); Венера сіла у просту будку, На передку сів Купідон (І. Котляревський); — Чи не були би пані ласкаві позичити мені повозки. Там така сльота, що годі добитися до станції на простім возі, промокнеш до нитки (Лесь Мартович); До самого дворика підкотили дві ковані брички, запряжені баскими жеребцями (В. Кучер); Тут юрмляться жінки з прислугою, на них чекають розкішні кабріолети (О. Стороженко); Повз двір парою в шарабані проїхали з села Чумаченко з Павлом (А. Головко); Перші автомобілі були схожі на карети і дрожки (з журналу).

ОБЛИ́ЧЧЯ (передня частина голови людини), ЛИЦЕ́, ВИД, О́БРАЗ розм., ФІЗІОНО́МІЯ розм., ФІ́ЗІЯ розм., ЛИК поет., заст., ПАРСУ́НА заст., МО́РДА вульг., РИ́ЛО вульг., ПИ́КА вульг., ПИ́СОК вульг., БУ́ДКА вульг., МАРМИ́ЗА вульг., МАРМУ́ЗА вульг., ТВАР ч. і ж., заст., вульг. — Їсти хочеш, і сім'я теж. Я нагодую! — Повернувся обличчям до гурту і звелів: — Мішок пшениці! (В. Барка); Параскіца зашарілась вся. Сором гарячою хвилею залляв її лице (М. Коцюбинський); На широкім дядечковім виду промайнуло щось подібне до співчуття (М. Стельмах); В його думках серед того крику і стогону.. знову виникав пишний образ з червоними калиновими устами, з палкими чорними очима (І. Нечуй-Левицький); При кожному слові він підскакував на стільці — і хутко повертав на всі боки голову з маленькою мавп'ячою фізіономією (Ю. Бедзик); Ілько Дзюнька має, на жаль, фізію таку, що ні людям показать, ні самому подивитись (Є. Гуцало); Як солодко було б, моя Психеє, лик Ясний твій созерцать (П. Куліш); Навіть зовнішньо Мостовики не різнилися поміж собою. Становище передавало в спадок і кров, і норов, і парсуну (П. Загребельний); Вигукнув (Прудивус) ще одне слово.. і дав різвому зальотникові в морду (О. Ільченко); Всякому своє рило мило (прислів'я); Він (економ) іде спокійненько, і його товста пика червоніє на сонці (Ю. Яновський); Жменяк старий дав синові два рази по писку, а той стояв перед ним, .. як закопаний у землю (М. Томчаній); Веселощі змилися з мармизи поліцая і вона затвердла, мов луб (М. Стельмах); — Ах ти цуценя погане! Що це ти написав? — накинувся й я тоді на Матвія. — За вухо його! — По мармузі! (Л. Яновська); — Я згоден, — заявив Макар Волосюта, виблискуючи повнокровною широкою твар'ю (І. Микитенко); Ой любив я дівчиноньку білявого твару (пісня).