буркотати

БУРМОТА́ТИ (БУРМОТІ́ТИ) (говорити тихо і невиразно, нерозбірливо), БУРКОТА́ТИ (БУРКОТІ́ТИ) розм., БУРЧА́ТИ розм., МИ́МРИТИ розм., ХАРАМА́РКАТИ (ХАМА́РКАТИ) розм. рідше; МУРМОТА́ТИ (МУРМОТІ́ТИ) розм., МУРКОТА́ТИ (МУРКОТІ́ТИ) розм., МУРЧА́ТИ розм. (приглушено й одноманітно); БУ́РКАТИ розм., МИ́РКАТИ розм., МУ́РКАТИ розм., МУГИ́КАТИ розм. (уривчасто, час від часу; БУБОНІ́ТИ (БУБНІ́ТИ) розм., БУБОТА́ТИ (БУБОТІ́ТИ) розм. рідше (глухо й одноманітно повторюючи що-небудь). — Док.: пробурмота́ти (пробурмоті́ти), пробуркота́ти (пробуркоті́ти), пробурча́ти, проми́мрити, прохарама́ркати (прохама́ркати), промурмота́ти (промурмоті́ти), промуркота́ти (промуркоті́ти), промурча́ти, бу́ркнути, ми́ркнути, му́ркнути, муги́кнути, пробубоні́ти (пробубні́ти), пробубота́ти (пробуботі́ти). Довбня сердитий ходив поза школярами й плювався, бурмочучи собі під ніс (Панас Мирний); Чоловічий голос щось буркотить та буркотить, а жіночий озветься словом та й пустить срібний сміх на дорогу (М. Стельмах); Гапка й собі бурчала щось під носом (І. Франко); — Дуже радий, дуже радий! — мимрив лисий, тискаючи руку Ясочці (С. Васильченко); — Читай уважно, з толком, а не скачи, як дяк твій харамаркає (Г.Косинка); — А ти той... бідовий. Їй-бо, це мені до душі. А то пришлють недоріку, зайде до сільради — не директор, а прохач. Хамаркає щось під носа (Ю. Збанацький); Наталя спросоння важко схлипує, перевертається на другий бік, щось мурмоче невиразне (Ю. Збанацький); Рахуючи, Клава муркотить щось собі під ніс (Я. Стецюк); — Говори, Тучинський, не мурчи. Нічого поглядати на мене (О. Досвітній); Мотя тільки іноді сердито буркала йому на відповідь якесь слово (В. Козаченко); Козаков, розглядаючи їх (документи), удавав, що цілком у них розуміється. — Так, так... Умгу, — суворо миркав він у документи (О. Гончар); — Дивлю́ся, витріщившись, на дошку та муркаю щось таке, чого і сам не тямлю (І. Рябокляч); Один ксьондз тихо бубонів молитви, вряди-годи ворушивсь і наводив на всіх ще більший спокій (І. Нечуй-Левицький); За дверима асистентської все бубніли два голоси, перебиваючи один одного (Ю. Смолич). — Пор. белькота́ти, 1. бурча́ти, 2. говори́ти.

БУРЧА́ТИ розм. (сердито, докучливо і звичайно неголосно висловлювати своє невдоволення), БУРКОТА́ТИ (БУРКОТІ́ТИ) розм., ВОРКОТА́ТИ (ВОРКОТІ́ТИ) розм. рідше; БУ́РКАТИ розм., МИ́РКАТИ розм. (уривчасто, час від часу). — Док.: пробурча́ти, пробуркота́ти (пробуркоті́ти), проворкота́ти (проворкоті́ти), бу́ркнути, ми́ркнути, во́ркнути. Старий заохкав і почав бурчати і лаяти сина за неповороткість (З. Тулуб); До кухні заходить із свічкою якийсь дідок, вороже дивиться на мене, щось невдоволено буркотить і йде собі (Д. Бузько); Рабиня (йде воркотячи) (Леся Українка); — Тьфу на таку собачу службу! — воркотів жандарм, хусткою обтираючи вуси, з котрих капотіла дощова вода (І. Франко); — Мовчала б, коли сказати не вмієш, — буркнув сердито Карпо Петрович (М. Коцюбинський). — Пор. бурмота́ти.

ВОРКУВА́ТИ (про голубів, горлиць — видавати своєрідні переливчасті звуки), ВОРКОТА́ТИ (ВОРКОТІ́ТИ), ТУ́РКАТИ, ТУРКОТІ́ТИ, ТУРЧА́ТИ, БУРКОТА́ТИ (БУРКОТІ́ТИ), ГУРКОТА́ТИ (ГУРКОТІ́ТИ), ГУСТИ́. Воркувала Горлиця у садку, У куточку тихенькому, на бузку (Л. Глібов); Десь близько за стіною воркотали й пурхали старі голуби (С. Скляренко); Рудасті голуби граціозно поводили голівками і ніжно воркотіли (В. Кучер); У верховітті туркотів дикий голуб (П. Кочура); В глухому закутку садка турчала горлиця (І. Вирган); Голуб в'ється навколо неї і буркоче (Леся Українка); — Ой голуб гуде, голубка гуркоче, Либонь голубоньку та покинути хоче (пісня).

ДЗЮРЧА́ТИ (про текучу воду — утворювати монотонні булькотливі звуки), ДЗЮРКОТА́ТИ (ДЗЮРКОТІ́ТИ), ЖУРЧА́ТИ, БУРЧА́ТИ розм., БУРКОТА́ТИ (БУРКОТІ́ТИ) розм., РОПТА́ТИ діал., ЧУ́РКАТИ діал., ЧУРКОТІ́ТИ діал.; БРИНІ́ТИ, ЖЕБОНІ́ТИ розм. (високо, тоненько). Дзвінко спадала вода у мідні кухлі, весело дзюрчала живим струмочком (М. Коцюбинський); Тануть снігу полотнища білі, Струмені дзюркочуть з опівдня (А. Малишко); Стиха дзюркотять струмочки з під талого снігу (С. Васильченко); В поточині вода журчить та мечеться з каменя на камінь (Марко Черемшина); В холодках водомети перлистую пісню свою буркотали (Дніпрова Чайка); Хвилі розходяться перед байдаком, а ззаду знов, буркочучи, зливаються (П. Куліш); Блищить вода червоно і тихо леліє — не ропче (Марко Вовчок); Хвиля срібного фонтану Плеще та бринить (А. Кримський); Вони забрели під навислу, всю в лишаюватих мохах скелю, де жебонів струмок (Ю. Бедзик). — Пор. бу́лькати.