вичитувати

ВИПРАВЛЯ́ТИ (усуваючи хиби, вади, помилки, робити правильним), ПОПРАВЛЯ́ТИ, КОРЕКТУВА́ТИ книжн., КОРИГУВА́ТИ книжн., ПЕРЕПРАВЛЯ́ТИ розм.; ПРА́ВИТИ, РЕДАГУВА́ТИ, ВИЧИ́ТУВАТИ, СПРАВЛЯ́ТИ розм. (у тексті). — Док.: ви́правити, попра́вити, скоректува́ти, скоригува́ти, перепра́вити, відредагува́ти, ви́читати, спра́вити. До неї ходив дорогий вчитель музики й виправляв її гру на роялі (І. Нечуй-Левицький); Все, що тілько зробила (Ольга), треба було за нею переглядати і поправляти (І. Франко); Учасники експедиції весь час коректували карти, виправляли координати багатьох островів (з науково-популярної літератури); Можна признати рацію моєму бажанню коригувати самій, бо таки автор завжди має гостріше око (Леся Українка); Якщо потрібна ця дата, то справтеся, з якого і до якого дня вони грали, та й переправте (Панас Мирний); Наталя Василівна.. сіла за стіл готуватись до завтрашніх уроків і правити зошити (О. Копиленко); (Батура:) Я відредагую ваші записки (О. Корнійчук); Крайнюк вичитував коректуру свого нарису (В. Кучер).

ДІЗНАВА́ТИСЯ (ДОЗНАВА́ТИСЯ) (з'ясовувати, розгадувати щось, одержувати відомості про когось, щось), ДОВІ́ДУВАТИСЯ, УЗНАВА́ТИ (ВЗНАВА́ТИ), ЗВІ́ДУВАТИ, ДОПИ́ТУВАТИСЯ, ПЕРЕСВІ́ДЧУВАТИСЯ, ПРОВІ́ДУВАТИ розм., ПРОЗНАВА́ТИ розм., РОЗЗНАВА́ТИ розм., ДОКО́ПУВАТИСЯ розм., ДІЗНАВА́ТИ (ДОЗНАВА́ТИ) розм., НАЗНАВА́ТИ розм., ВИЗНАВА́ТИ діал., ДОСВІ́ДЧУВАТИСЯ діал.; ЧУ́ТИ, ДОЧУВА́ТИСЯ розм., ПРОЧУВА́ТИ розм., ПЕРЕЧУВА́ТИ розм., ЗАЧУВА́ТИ діал. (з розмов, чуток, також із сл. з уст чиїх); ПОЧЕРПА́ТИ (з якогось джерела); ВИЧИ́ТУВАТИ, НАЧИ́ТУВАТИ розм. (читаючи). — Док.: дізна́тися (дозна́тися), дові́датися, узна́ти (взна́ти), зві́дати, допита́тися, пересві́дчитися, прові́дати, прозна́ти, розізна́ти, докопа́тися, дізна́ти (дозна́ти), назна́ти, ви́знати, досві́дчитися, почу́ти, дочу́тися, прочу́ти, перечу́ти, зачу́ти, почерпну́ти, ви́читати, начита́ти. Прибули (вчителі), щоб познайомитися з матір'ю, дізнатись про того бешкетника, так би мовити, з першоджерел (О. Гончар); Один у другого питаєм, Нащо нас мати привела? Чи для добра? Чи то для зла? Нащо живем? Чого бажаєм? І, не дознавшись, умираєм (Т. Шевченко); Хоч тут і не дуже широке поле спостережень, але я ще не скучаю, бо щодня щось нового довідуюсь (Леся Українка); — Їздив же (Терентій) сьогодні до ігумені: взнавав, скільки пудів і по якій ціні буде приймати монастир небілений пісок (М. Стельмах); Я почав також у Ясенові У шинку чи де-небудь на дорозі Звідувать.., Чи в кого тут хлопець не втопився (І. Франко); Олег цікавився, з якого матеріалу зроблено літак, допитувався, що таке дюралюміній (Д. Бедзик); Шухновський, уважний, співчутливий, кожного разу пересвідчувався, чи краще я себе почуваю (Ю. Збанацький); (Сидір:) Та чи ви знаєте, що Параска провідала якось, що ви сватаєтесь (І. Карпенко-Карий); — Йду в село прознавати, як буде з землею (І. Чендей); Пішов (Еней) скрізь по полям шукати, щоб хто дорогу показав.. Щоб розізнати, розпитати, Бо в пекло стежки він не знав (І. Котляревський); Любив я в школі обмірковувати це, те, докопуватися до цього, до того (А. Тесленко); Що з того буде, коли порве (Міхонська) оце письмо, прочитає його? Тілько пошкодить ділу, а дізнатись нічого не дізнає (І. Франко); (Химка:) Хату хотів купувати (Іван). Назнав, каже, двір, що продається (Панас Мирний); Не навчила вона її скрізь усе визнавати, підгледжувати (Грицько Григоренко); Перемагала (Палазя) свій жаль, як тільки могла, щоб люди не досвідчились (Ганна Барвінок); Я ще перед постом чула, що наймичка від них відійшла (Панас Мирний); Всі так ізвикли бачити його без подружжя, що надзвичайно здивувались, дочувшися, що він має одружитися (Б. Грінченко); -- Так що ж з Омеляном? — Прочував краєчком вуха — у Вінницю послали його гостювати (М. Стельмах); "Про татуся я, доню, перечула". "О мамо!" — "Так, нема його на світі..." (П. Куліш); Про Обринських, як і давно, не зачуваю нічого особливого (О. Кобилянська); Так багато почерпнув Юрій практичних знань від заслуженого ветерана, ніби вдруге пройшов курс в інституті (А. Хижняк); Так уважно читає (дядько), що що де не вичитає, те пам'ятає (М. Коцюбинський); Треба слухать, може й справді Не так сонце сходить, Як письменні начитали... (Т. Шевченко).

ДОКОРЯ́ТИ кому, розм. кого (виражати своє незадоволення комусь з певного приводу, звинувачувати когось у чомусь), ДОРІКА́ТИ, ЗАКИДА́ТИ кому що, КОРИ́ТИ кого, КАРТА́ТИ кого, ГА́НИТИ кого, ВИГОВО́РЮВАТИ кому, ВІДЧИ́ТУВАТИ кого, ВИЧИ́ТУВАТИ, НАРІКА́ТИ на кого, розм., ПРОБИРА́ТИ кого, розм., ПОПРІКА́ТИ кого, розм., ТОЧИ́ТИ кого, розм., ПИЛЯ́ТИ кого, розм., ПОЇДА́ТИ кого, розм., Ї́СТИ кого, часто зі сл. поїдом, розм., ЦВІ́КАТИ (ЦВІ́РКАТИ) кому, перев. зі сл. в очі, розм., ДОМОВЛЯ́ТИ кому, розм. рідше, ЖУРИ́ТИ кого, розм. рідше, ЗОЛИ́ТИ кого, розм. рідше, ПЕНЯ́ТИ на кого, рідко кого, розм., заст., УКОРЯ́ТИ кого, діал., ДОКА́ЗУВАТИ кому, діал., ВИПОМИНА́ТИ кому, зах., ВИМОВЛЯ́ТИ кому, діал., ДОГАНЯ́ТИ кому, діал., УРІКА́ТИ (ВРІКА́ТИ) кому, кого і без додатка, діал.; КОЛО́ТИ кого, розм., ШТРИКА́ТИ кого, розм. (особливо в'їдливо, дошкульно). — Док.: докори́ти, доректи́, дорікну́ти, заки́нути, скарта́ти, ви́говорити, відчита́ти, ви́читати, пробра́ти, попрікну́ти, цві́кнути (цві́ркнути), пожури́ти, попеня́ти, укори́ти, доказа́ти, ви́мовити, уректи́ (вректи́), уколо́ти (вколо́ти), штрикну́ти, штрикону́ти. Не чула того вечора Маруся-наймичка, як хазяйка сварилася на неї за гаяння, як дорікала й докоряла (Марко Вовчок); — Ти закидаєш мені, що я не знаю того, що діється довкола нас (І. Франко); Жінка Гельє та двоє дорослих синів його не могли взяти втямки, чому такий працьовитий чоловік кинув роботу, і від світання до смеркання корили та лаяли його (М. Коцюбинський); Сварив і картав людей (бесідник), що вони самі тій кривді винні, бо намість з'єднатися разом і допомагати собі, то вони ще помагають панам у тій кривді (Лесь Мартович); Пані й панночки іще на мене обіжаються.. Котра не прийде — дорікає та ганить, і словом, і оком (Марко Вовчок); — А я ж тобі колись у жнива дитину тішила!.. Так, звичайно, виговорювала свекруха Варці (Грицько Григоренко); — Як приїхав з дідом секретар, та як викликав Гаркушу прямо з постелі в контору, та як узяв його в шори, та як заходився відчитувати (І. Рябокляч); Вона раділа кожній новій роботі, сердилася, коли Тарас зволікав надсилку, вичитувала, докоряла йому в листах (О. Іваненко); — Навіщо ти, Романе, запустив оту бороду та ті патли? — нарікала на його Соломія (І. Нечуй-Левицький); Інспектор якось пробирав одного малого учня, гімназиста, за якусь провину (Олена Пчілка); (Домаха:) Чого ви тільки не казали на мене, чим тільки не попрікали мене?.. (М. Кропивницький); — Та в городі тільки й жити! Там вільно, там людно... Ніхто тебе не примічає, ніхто не пиляє, не точить, не золить (Панас Мирний); А що вже наймита маленького, то він (хазяїн) поїдав немилостиво (Марко Вовчок); — Їсть мене господиня, як іржа залізо, за ті поросята (Ганна Барвінок); — І ви вже навчилися від старого пана цвікати мені в очі моєю службою (І. Франко); — Як ви мені, бабуню, на перешкоді станете — умру!.. І не гомоніть! Не домовляйте! (Марко Вовчок); Мати хитала головою й журила сина. — Хіба ж можна отак робити? (А. Головко); Билинка косаря пеняла, Що рано скошена — зов'яла (Л. Боровиковський); Оксану і Микося я не укоряю за те, що вони мені не пишуть (Леся Українка); Було старий і стане доказувать жінці: — На яку радість ми його вигодували? Який з його хазяїн буде? (О. Стороженко); Той не батько, хто випоминає дитині всю свою трату на нього (С. Руданський); Мати суворо вимовляла дочці: ходить, як п'яна, впору не з'їсть, не засне (К. Гордієнко); Горнець котлові доганяє, а обоє смільні (прислів'я); З шинкаря (Максим) насміхається; з кріпаками панібратається, жалкими докорами їх коле (Панас Мирний); Гостра була на язик Казимирова жінка, так і штрикала його словами (І. Муратов). — Пор. 1. осу́джувати.