вичитувати

ВИЧИ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ЧИТАТИ, аю, аєш, док.

1. що. Читати протягом певного часу (перев. уголос).

Мов учора було: батько з моїми братами молоточками постукують, а той [сусід] вголос “Тараса Бульбу” вичитує (С. Васильченко);

В обід пригнав звідкілясь замиленими кіньми Заєць і, наробивши рейваху, поскликав карначів [караульних начальників] і всю охорону, вичитуючи їм якісь інструкції (І. Багряний);

Іов Борецький стояв за столом і повільно й гучно вичитував братський статут (З. Тулуб).

2. що. Читаючи, довідуватися про що-небудь нове, здобувати якісь відомості.

Два Васькові сусіди пильно вичитували разом щось у газеті (Б. Антоненко-Давидович);

– Я те кажу, що вичитав в законі (Леся Українка);

Коли товмач вийшов, Палій переказав полковникам, що вичитав з листа (Ю. Мушкетик);

// Читати що-небудь вибірково.

Він гортав книжечку в чорних палітурках і вичитував звідти прізвища людей, родинний стан (Ю. Яновський);

А він заглядає в якийсь папірець, вичитує звідти цитату: “Щомісяця має Олекса Кравець По тресту найбільшу зарплату!” (С. Олійник).

3. що, перен. Виявляти що-небудь із виразу очей, обличчя і т. ін.

З усмішкою дивиться на парубка Роман і вичитує на його чолі точнісінько ті самі думки й надії, які на все життя оселились в душі Романової матері (М. Стельмах);

Моя мати поглянула на мене майже з переляком – і я вичитав запитання з затривожених її очей (О. Кобилянська);

[Любина:] Признайсь, признайсь. В очах твоїх кохання ще я з осені читаю. Хіба ж його не вичитать мені, коли вогнем сама я обійнята (А. Турчинська).

4. кого, кому і без дод. Робити зауваження за що-небудь, дорікаючи, виговорюючи.

– Ну, що якби їй оце почав вичитувати, як вона знущалася над нами? (Ганна Барвінок);

Копанка весь зробився сірий, як вичитував його Терень (В. Винниченко);

Петро Сидорович під час перерви вичитував дружині, що вона так грубо перервала доповідача (О. Копиленко);

Він [лейтенант] вичитав сержанта різко і гнівно (Ю. Бедзик).

5. розм. Промовляти плачучи.

– Хоч би я його ще хоч раз побачила!.. Почула його голос... обняла його голову... – ридаючи, вичитувала стара (Панас Мирний).

6. що. Читаючи, виправляти помилки.

Крайнюк вичитував коректуру свого нарису про розвідників (В. Кучер);

– Нарис товариша Хаблака передрукувати й вичитати до дванадцятої години (В. Дрозд).

(1) Вичи́тувати / ви́читати [свої́] годи́ни – проводити всі заплановані заняття в навчальних закладах.

У цей час науковець має перейматися навчальним процесом – йому потрібно вичитувати свої години, лекції в університеті (із журн.);

Професор вичитав свої години у першому семестрі (з газ.).