вичитувати

ВИЧИ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ЧИТАТИ, аю, аєш, док., перех.

1. Читати протягом певного часу (перев. уголос).

Мов учора було: батько з моїми братами молоточками постукують, а той [сусід] вголос "Тараса Бульбу" вичитує (Вас., IV, 1960, 10);

Іов Борецький стояв за столом і повільно й гучно вичитував братський статут (Тулуб, Людолови, І, 1957, 345).

Вичи́тувати (ви́читати) [свої́] годи́ни — проводити всі заплановані уроки або лекції (в школі, вузі і т. ін.).

2. Читаючи, довідуватися про що-небудь нове, здобувати якісь відомості.

— Я те кажу, що вичитав в законі (Л. Укр., I, 1951, 170);

[Батура:] Багато мені дала ця поїздка. Я побачив те, що ніде не вичитаєш (Корн., II, 1955, 266);

// Читати що-небудь вибірково.

А він заглядає в якийсь папірець, вичитує звідти цитату: "Щомісяця має Олекса Кравець По тресту найбільшу зарплату!" (С. Ол., Вибр., 1959, 239);

Він гортав книжечку в чорних палітурках і вичитував звідти прізвища людей, родинний стан (Ю. Янов., II, 1958, 358).

3. перен. Виявляти що-небудь з виразу очей, обличчя і т. ін.

З усмішкою дивиться на парубка Роман і вичитує на його чолі точнісінько ті самі думки й надії, які на все життя оселились в душі Романової матері (Стельмах, Хліб.., 1959, 139);

Моя мати поглянула на мене майже з переляком — і я вичитав запитання з затривожених її очей (Коб., III, 1956, 63);

[Любина:] Признайсь, признайсь. В очах твоїх кохання ще я з осені читаю. Хіба ж його не вичитать мені, коли вогнем сама я обійнята (Турч., Милана, 1950, 6).

4. друк. Читаючи, виправляти помилки.

Крайнюк вичитував коректуру свого нарису про розвідників (Кучер, Голод, 1961, 148).

5. перех. і неперех. Робити зауваження за що-небудь, дорікаючи, виговорюючи.

— Ну, що якби їй оце почав вичитувати, як вона знущалася над нами? (Барв., Опов.., 1902, 6);

Петро Сидорович під час перерви вичитував дружині, що вона так грубо перервала доповідача (Коп., Земля.., 1957, 223);

Він [лейтенант] вичитав сержанта, різко і гнівно (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 94).

Вичи́тувати (ви́читати) мора́ль (нота́цію) — докоряти за що-небудь, роз’яснюючи недостойність поведінки.

Учитель, осміхаючись, ховає перстень в кишеню. Починає вичитувати мораль (Вас., III, 1960, 309);

Всі вони [дівчата] були певні, що Каргат зараз вичитає їм довгу нотацію (Шовк., Інженери, 1956, 44).

6. заст., розм. Промовляти, плачучи.

— Хоч би я його ще хоч раз побачила!.. Почула його голос… обняла його голову… — ридаючи, вичитувала стара (Мирний, IV, 1955, 47).