відділяти

ВІДГОРО́ДЖУВАТИ (парканом, тином, стіною тощо відокремлювати когось або щось від кого-, чого-небудь), ВІДДІЛЯ́ТИ, ВІДДІ́ЛЮВАТИ, ВІДМУРО́ВУВАТИ (муром). — Док.: відгороди́ти, відділи́ти, відмурува́ти. — Хіба не можна було дамбами добру половину тих плавнів відгородити? (О. Гончар); Відділити частину кімнати перегородкою; Відмурував город від сусіда (Словник Б. Грінченка).

ВІДДІЛЯ́ТИ що від чого (бути межею, перепоною між чим-, ким-небудь), ВІДДІ́ЛЮВАТИ, РОЗДІЛЯ́ТИ кого, що, ВІДМЕЖО́ВУВАТИ, ВІДГОРО́ДЖУВАТИ, ВІДОКРЕ́МЛЮВАТИ, ДІЛИ́ТИ кого, що, РОЗМЕЖО́ВУВАТИ що, РОЗ'Є́ДНУВАТИ кого. — Док.: відділи́ти, розділи́ти, відмежува́ти, відгороди́ти, відокре́мити, розмежува́ти, роз'єдна́ти. Він ступає на крихітну затінену вербами гребельку, що відділяє ставок від струмка (М. Стельмах); Відділювала (межа) старий ліс від молодника (Лесь Мартович); Маленька річка Пилявка.. розділяла обидва ворожі табори (І. Нечуй-Левицький); Єдиний разочок бісерного намистечка неначе відмежовував покаті плечі мальовничою рискою (І. Ле); Видно.. мур, який відгороджує садок од "чорного" подвір'я (О. Донченко); Від залу його відокремлювала низька огорожа (З. Тулуб); Нас ділить море неозоре, ..та через гори, через море Летить єдиний клич: за мир! (М. Рильський); У сінях, що розмежовували контору колгоспу та сільраду, рівненьким стосом лежали дрова (М. Зарудний); Карпати перестали роз'єднувати єдинокровних синів України (з газети).

ВІДДІЛЯ́ТИ (передавати у власність частину майна й землі комусь із членів родини для самостійного господарювання), ВИДІЛЯ́ТИ, ВІДРІЗНЯ́ТИ. — Док.: відділи́ти, ви́ділити, відрізни́ти. — Відділяй мене, батьку! Я сам по собі хочу бути хазяїном (Г. Квітка-Основ'яненко); — Як хто... забажає одружитися або заміж вийти, того ми зараз виділяємо, щоб не було тісноти між нами (Панас Мирний); Батько ще повесні одрізнив і Микиту і Сашка. По двадцять десятин виділив кожному (А. Головко).

ВІДОКРЕ́МЛЮВАТИ (роз'єднуючи, розділяючи, брати частину від цілого), ВІДДІЛЯ́ТИ, ВІДРИВА́ТИ, УРИВА́ТИ (ВРИВА́ТИ), ВІДЛА́МУВАТИ (ламаючи); ВІДКО́ЛЮВАТИ (ударяючи, колючи); ВІДКОЛУ́ПУВАТИ, ВІДЛУ́ПЛЮВАТИ (колупаючи); ВІДШАРО́ВУВАТИ (шар від шару); ВІДКЛЕ́ЮВАТИ, ВІДЛІ́ПЛЮВАТИ (про приклеєне). — Док.: відокре́мити, відділи́ти, відірва́ти, урва́ти, увірва́ти (ввірва́ти), відлама́ти, ущипну́ти (вщипну́ти) (щипаючи) відколо́ти, відколупа́ти, відлупи́ти, відшарува́ти, відкле́їти, відліпи́ти. Судака чистять, обережно відокремлюють ножем верхній плавень і зябра (з популярної літератури); Висипав її (картоплю) в миску, налив олії, відділив собі три картоплини (М. Зарудний); Раз за разом гатить він дзюбаком у іловату опоку і відриває від неї кусні лепу (І. Франко); Потім (матроси) почали кайлом відламувати шматки вугілля (З. Тулуб); Відколювати зразки породи.

ВІДОКРЕ́МЛЮВАТИ (переривати зв'язок, зв'язки між ким-, чим-небудь), ІЗОЛЮВА́ТИ, ВІДДІЛЯ́ТИ, ВІДДІ́ЛЮВАТИ, ВІД'Є́ДНУВАТИ, ВІДЛУЧА́ТИ рідше, ВІДРИВА́ТИ, ВІДКО́ЛЮВАТИ, ВІДГОРО́ДЖУВАТИ, ВІДЛУ́ЧУВАТИ рідше, ВІДОСО́БЛЮВАТИ рідше. — Док.: відокре́мити, ізолюва́ти, відділи́ти, від'єдна́ти, відлучи́ти, відірва́ти, відколо́ти, відгороди́ти, відосо́бити. Я народився на землі Від батька, що орав ту землю. Ніколи я не відокремлю Себе від хлопської ріллі (Д. Павличко); Він (письменник) не ізолює себе від життя ніколи (Ю. Смолич); Не відділяймо слова від діла (М. Коцюбинський); — Переживу. Аби тільки дітей од мене не відлучали! (Ю. Яновський); Не відривати теорії від практики; Натиск на неї (церкву) мав полягати в тому, щоб відколоти від релігійної громади сотню чоловік (І. Микитенко); Не відособлювати громадську роботу від господарської.