дражнити

ДРАТУВА́ТИ кого (навмисне злити, виводити з терпіння, спричиняти гнів), РОЗДРАТО́ВУВАТИ, РОЗДРА́ЖНЮВАТИ, ДРАЖНИ́ТИ розм., ДРАТУВА́ТИСЯ з ким і без додатка, розм., ДРАЖНИ́ТИСЯ з ким і без додатка, розм., ДРАЗНИ́ТИ розм., РОЗДРА́ЗНЮВАТИ розм., ДРАЗНИ́ТИСЯ з ким і без додатка, розм., ДРОЧИ́ТИ розм., ДРОЧИ́ТИСЯ з ким і без додатка, розм., РОЗДРО́ЧУВАТИ розм., ГРА́ТИ НА НЕ́РВАХ у кого, кому, розм., ШКИЛЮВА́ТИ діал.; ГВАЛТУВА́ТИ (собак). — Док.: подратува́ти, роздратува́ти, роздражни́ти, подражни́ти, роздразни́ти, подразни́ти, роздрочи́ти. — Який там чорт собак дратує? (Панас Мирний); Сердитого спиняти — гірш роздратувати (прислів'я); — Каргат сам винуватий: роздражнив собак (Ю. Шовкопляс); Бився (Сергій) з дітворою, дражнив собак, — одним словом, робив усі ті збитки, які присущі всім дітям його віку (Григорій Тютюнник); Настирливо кричав десь зовсім недалеко деркач, наче дратувався зі мною (Л. Смілянський); З-за огорожі пухкий панич.. висолопив язика й дражнився... (А. Головко); Сердита, писана сойка на самітній смереці дразнить: "Сам собі винен! Еге! еге..." (І. Франко); Муха та й та гнівається, як роздразнити її (З. Мороз); Більше як півночі минуло, а під кущами все ще чуються тихі речі, переривані поцілунком та сміхом, що то дразниться, то лащиться (Г. Хоткевич); Баба Явдоха з Парасчиної тварі добре бачила, що кортить дівці, і навмисне дрочила її (О. Кониський); Вона буцім подавала йому палицю, але зараз же хапала її назад та й ховалася за круглий стіл. Дрочилася(Лесь Мартович); — Все село обходив, усіх куркульських собак роздрочив (М. Стельмах); Замфір шкилював примаря, називаючи його хабарником за те, що пустив у село комісію (М. Коцюбинський); Кишлаки якнайдалі оббігала (Чинар-бібі), щоб і собак не ґвалтувати (І. Ле). — Пор. насміха́тися.

ДРАТУВА́ТИ (збуджувати, посилювати в кого-небудь якесь відчуття, почуття), НЕРВУВА́ТИ, РОЗДРАТО́ВУВАТИ розм., ДРАЖНИ́ТИ розм., РОЗДРА́ЖНЮВАТИ розм., ДРАЗНИ́ТИ розм., РОЗДРА́ЗНЮВАТИ розм., РОЗ'Я́ТРЮВАТИ розм., ША́РПАТИ зі сл. душу, серце, нерви і т. ін., розм., ШПИГА́ТИ розм., ШКРЯ́БАТИ розм., ДЕНЕРВУВА́ТИ зах., ІРИТУВА́ТИ зах. — Док.: роздратува́ти, знервува́ти, рознервува́ти, роздражни́ти, роздразни́ти, роз'ятри́ти, шарпну́ти, шпигну́ти, шпигону́ти, шкрябну́ти, зденервува́ти, зіритува́ти. Тиховичеві не до жартів. Якесь роздратовання обхоплює його, — його все гніває, все дратує (М. Коцюбинський); — І приніс же дідько оту красуню в мій палац! Я вже був забувся про неї, а вона знов роздратувала мене своїми очима (І. Нечуй-Левицький); Його сухувата стриманість дражнила й розпалювала її більше, ніж коли б він пішов назустріч її заграванням (З. Тулуб); Обід, на який вона пішла до спільної їдальні наперекір своїй ранішній постанові, знов роздражнив і рознервував її в високій мірі (І. Франко); Раптом почала находити на них якась неміч, але це ще більше дразнило їх (Н. Кобринська); В хаті не застала (Зоя) нікого. Се її трохи роздразнило (О. Кобилянська); Те, що вона сказала йому правду, ще більше роз'ятрювало його горе (Н. Рибак); Тяжкі муки викликали ще тяжчі думки і, поєднавшись, шарпали і серце і душу Одарчину (Панас Мирний); Весь час він відчував неспокій, і той неспокій шпигав його, гнав додому (Є. Гуцало); Гервасія Салогана і досі звуть не управителем, а теж економом, і це неабияк шкрябає гоноровитого попихача (М. Стельмах); Студінь і брак хати так мене денервували, що я не міг писати (В. Стефаник); Декотрі теми п. Квітку, як чоловіка нервового, могли б занадто зіритувати (Леся Українка). — Пор. збу́джувати, се́рдити.

НАЗИВА́ТИ (говорячи про кого-, що-небудь або звертаючись до кого-небудь, уживати те чи інше ім'я, назву; визначати, характеризувати кого-, що-небудь якимось словом, назвою тощо), ЗВА́ТИ, ПРОЗИВА́ТИ розм., УЗИВА́ТИ (ВЗИВА́ТИ) розм., ВЕЛИЧА́ТИ жарт., ірон., ІМЕНУВА́ТИ книжн.; КЛИ́КАТИ розм. (звертаючись до кого-небудь або говорячи про кого-небудь, уживати те чи інше ім'я); ОБЗИВА́ТИ, ДРАЖНИ́ТИ розм. (ким, чим — образливими прізвиськами). — Док.: назва́ти, прозва́ти, узва́ти, пойменува́ти розм. обізва́ти, продражни́ти. Нагадала (Настечка) братику, що всю рідню їхньої матері по-вуличному звали Соловейками, і не раз, коли мати тулила до себе її і маленького Левка, називала їх солов'ятами (М. Стельмах); — Сідайте, будьте ласкаві! — сказала Любка і хотіла назвать Джерю татом (І. Нечуй-Левицький); "Як зовуть тебе, молодче? Хто ти родом? звідкіля ти?" Відказав на те невольник: "Мохаммедом прозивають..." (А. Кримський); Жила удова з дітьми у хатці, — навіть би й хаткою узивати не годилося — хижкою (Марко Вовчок); Я ж вас просив.., щоб ви мені сказали, як вас величати (Г. Квітка-Основ'яненко); Йосип у селі його звали.. По батькові ніхто не іменував (О. Ковінька); Сліпий Жан.. ввійшов під руку з своїм "міноносцем", як він кликав лакея (М. Коцюбинський); — Де ж це видано — дурнем обізвати хазяїна в його хаті (І. Багмут).