колективний

СПІ́ЛЬНИЙ (який належить усім або багатьом), КОЛЕКТИ́ВНИЙ, ГРОМА́ДСЬКИЙ, ГУРТОВИ́Й, ЗАГА́ЛЬНИЙ (призначений для спільного користування). Почали під озимину орати: хто свій шматок, самотужки, а хто вже й гуртом на спільному полі (І. Муратов); Колективне господарство; — Спершу всі ці рибалки ділились на невеличкі гурти; кожен гурт мав свій громадський невід (Панас Мирний); Роботи бо чимало Узавтра: лаштуватись до весни Заздалегідь, як хазяям годиться великого хазяйства гуртового (М. Рильський); У загальному, тісно набитому пасажирському вагоні стояв гомін (В. Кучер).

СПІ́ЛЬНИЙ (який виконується, здійснюється, проявляється усіма — в суспільстві, групі, колективі), КОЛЕКТИ́ВНИЙ, СУКУ́ПНИЙ, ГУРТОВИ́Й, СУМІ́СНИЙ, ЗГРА́ЙНИЙ поет.; ГРУПОВИ́Й (який здійснюється групою осіб); КОЛЕГІА́ЛЬНИЙ (перев. про ухвалу, обговорення і т. ін.); ОБ'Є́ДНАНИЙ (який є наслідком згуртування, єднання); ЗАГА́ЛЬНИЙ (у якому беруть участь усі присутні); ПЛЕНА́РНИЙ (за участю всіх, хто є на конференції, з'їзді тощо). (Парвус:) Я дбав за спільну справу (Леся Українка); Поряд з відомими .. народними творцями ми бачимо й незчисленні приклади колективної творчості (М. Рильський); Є лиш гордість і горіння, сукупна праця і хвала (П. Тичина); Темний ліс дубовий. Далеко чуть пісню гуртову (І. Карпенко-Карий); Сумісне життя; Як дотикаються холодних рук моїх Недбало й сміливо вродливиць городських Віддавна нетремтячі руки, — В кружінні зграйному на око я тону, А сам викохую я мрію осяйну (М. Зеров); Потім ішли групові фотографії заводських ополченців (В. Кучер); Колегіальне рішення; Об'єднані зусилля всіх сил, що борються за мир; Зараз вийшов Балабуха, й розмова стала загальною (І. Нечуй-Левицький); Пленарне засідання.

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. колективний — колекти́вний прикметник Орфографічний словник української мови
  2. колективний — Гуртовий, спільний; (- угоду робітників з підприємцем) взаємний, обопільний, двосторонній. Словник синонімів Караванського
  3. колективний — [колеиктиўнией] м. (на) -ному/ -н'ім, мн. -н'і Орфоепічний словник української мови
  4. колективний — -а, -е. Прикм. до колектив; спільний. || Належний колективу. || Що його здійснює колектив. || Власт. колективу, який ґрунтується на спільності, на принципах колективізму. || Признач. для колективу. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. колективний — КОЛЕКТИ́ВНИЙ, а, е. Прикм. до колекти́в; спільний. Будучи основою мислення, мова служить засобом пізнання, акумуляції знань і колективного досвіду (В. Русанівський); // Який належить колективу. [Пасічний (розгортає план):] Яка краса!... Словник української мови у 20 томах
  6. колективний — колекти́вний (лат. collectivus) загальний, спільний; ¤ к. договір – двостороннє зобов’язання, укладене на певний строк між робітниками або службовцями в особі профспілкових організацій та адміністрацією підприємства чи установи. Словник іншомовних слів Мельничука
  7. колективний — Колекти́вний, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. колективний — КОЛЕКТИ́ВНИЙ, а, е. Прикм. до колекти́в; спільний. Під час роботи (на другий день наради) переважна більшість делегатів, збагачена колективним досвідом, стояла вже на вірній більшовицькій позиції (Головко, II, 1957, 432); // Належний колективу. Словник української мови в 11 томах