кінь

КІНЬ (велика свійська однокопита тварина, яку використовують для перевезення людей і вантажів), КОНЯ́КА розм., КОМО́НЬ заст.; КОНИ́СЬКО розм. (заморений, слабосилий); ШКА́ПА, ШКАПИ́НА розм., КОНИ́НА розм., КОНЯЧИ́НА розм., ПАТИ́КА зневажл., ШКІ́НЬКА діал. (перев. худий або слабосилий, заморений); ДРАБИНЯ́К розм. (худий, з випнутими ребрами); ЛОША́К (молодий); ГРОМА́К діал. (баский); СКАКУ́Н (з високими біговими якостями); ЖЕРЕБЕ́ЦЬ, ЖЕ́РЕБ рідше, О́ГИР (некастрований самець); СТА́ДНИК діал. (плідник при табуні); МЕ́РИН розм. (кастрований); ТАРПА́Н (дикий); МУСТА́НГ (здичавіла тварина в Північній Америці); ДРАБА́НТ заст. (манежний). Зупиняється кінь. Понокав Іван: — Що, вже їхати лінь? — Смикнув за вудила, пришпорив шкапину... (І. Нехода); Карпо і Лаврін купили й собі по коняці (І. Нечуй-Левицький); Комоні ржуть, почувши дим війни (І. Кочерга); Приволікся конисько, як уже не раз, сам один додому (О. Кобилянська); Сліпа Гершкова шкапа, яку все село звало "великомучениця", була така байдужа до всього, що вже й не обганялась од мух (П. Козланюк); Цей їде сліпою кониною, той їде сліпою кониною (Лесь Мартович); Парубок всміхнувся і, подивившись на конячину, іронічно спитав: — Вона ж хоч вітер повезе? (В. Винниченко); Машталір той знай своїх патик поганя (Г. Квітка-Основ'яненко); Невеличка шкінька на лихому возі привезла до шпиталю болящого (Панас Мирний); Восени лошаки вже будуть на іподромах, виборюватимуть призи у великому дербі (О. Гончар); Сівши на таратайку, запряжену парою добрих громаків, торкнув (пан) рукою пишно вбраного кучера (О. Ільченко); Не у стайні, не в загоні, А на волі стригуни, Ех, і коні, скачуть коні, Буйногриві скакуни (М. Шеремет); Коні зовсім перестали пастися, збилися всі докупи: лошата з кобилами всередині, а жеребці оточили їх щільним колом (З. Тулуб); Колись це був добрий жереб, зараз він стояв старий, сухоребрий серед двору (С. Скляренко); Зіньків огир пролопотів галопом із двору (В. Кучер); — Ще за моєї пам'яті сайгаки, тарпани в степах водились (О. Гончар); Мустанги зграйно Пасуться між саван (М. Рильський).

ЛОША́ (маля кобили), ЛОША́ТКО пестл., ЛОШАЧО́К пестл., ЖЕРЕБ'Я́, КОНЕНЯ́ пестл., КОНЯ́ розм. рідше; СТРИГУ́Н, СТРИГУНЕ́ЦЬ пестл., СТРИЖЧА́ (однорічне лоша). Роман Блаженко обійняв лоша за шию і притулився шершавою щокою до його атласної мордочки (О. Гончар); А біля воза бігає лошатко (Д. Павличко); Він пішов на ярмарок і купив лошачка. Носив йому трави, напував джерельною водичкою і чекав, аби лошачок виріс у доброго коня (казка); Жереб'я схопилося, потрусилося, і з'явився з нього прекрасний Татош (казка); Верхи з поля гнав лошат-стригунів брат Федот (М. Рудь); І от, натомлені, притихлою ходою Вони (коні) вертаються. Лиш кілька стригунців Не хочуть ні вівса, ні сну, ні супокою (М. Рильський); Який тут розум.. — розкидать пашню без діла? Неначе нікуди подіть! Стрижчаті б дав, то й я б (Шкапа) поїла (Л. Глібов).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. кінь — (свійська тварина) розм. коняка, (нічим особливий) шкапа, (худий) драбина, (молодий) лошак, (з біговими якостями) скакун. Словник синонімів Полюги
  2. кінь — Чим пояснити, що іменник ІІ відміни кінь у родовому відмінку множини має форму коней? Адже іменникам цієї відміни притаманне закінчення -ів? Закінчення -ей замість граматично зумовленого -ів мають кілька іменників чоловічого роду: кінь, гість, гріш. «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
  3. кінь — кінь іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  4. кінь — Коняка; (кастрат) мерин; (заморений) шкапа, шкапина, кандиба; (карлик) поні, муц; (молодий) огир, жеребець; (дужий) моцар; (возовий) биндюг; коник. Словник синонімів Караванського
  5. кінь — Бахмат (бойовий кінь), білогривець, білогривий, буйногривець, буйногривий, буланий, ваговоз, вороненький, воронець, вороний, воронько, вороньок, гетька (знев. Словник синонімів Вусика
  6. кінь — [к'ін'] кон'а, ор. конем, м. (на) коун'і/конев'і, кл. кон'у, мн. кон'і, конеий, ор. к'ін'мие/кон'амие, м. (на) кон'ах Орфоепічний словник української мови
  7. кінь — коня, ч. 1》 Велика свійська однокопита тварина, яку використовують для перевезення людей і вантажів. Верховий кінь. На білому коні в'їхати куди — з'явитися де-небудь як переможець, як людина, що досягла тріумфального успіху. Великий тлумачний словник сучасної мови
  8. кінь — КІНЬ, коня́, ч. 1. Велика свійська однокопита тварина родини конячих, яку використовують для перевезення людей і вантажів, а також для сільськогосподарських робіт. Словник української мови у 20 томах
  9. кінь — кінь 1. кінь||голота, хабета, шкапа ◊ бій на ко́нях дитяча гра (ст): Один учень був конем, а другий – вершником... Лексикон львівський: поважно і на жарт
  10. кінь — Бистрого коня і звір боїться. Сміливих та сильних людей і лиходії бояться. Де кінь, там і сідло. Про дві речі, які повинні знаходитися разом. З чужого коня хоч серед болота злізай. На чужу річ не можна покладатися, бо її можуть зажадати назад будь-коли. Приповідки або українсько-народня філософія
  11. кінь — Коня, ч. 1. Дуже зневажлива назва людини. ◇ Кінь педальний. Твій брат — останнє чмо, кінь педальний. Хто? — Кінь в пальто — емоційна відповідь-кривляння на питання «хто?». Хто! — перепитує вона. — Кінь в пальто, — усміхаюся (А. Дністровий). 2. злоч. Словник сучасного українського сленгу
  12. кінь — (коня) 1. крим. Трамвай. БСРЖ, 277; СЖЗ, 53. 2. крим.; тюр. Вудочка із запискою, що передається в камеру. Одному [з колишніх "пацанів"] він, надсилаючи "коня" (так зеки називають нелегальне пересилання листів на волю), радить <...> (ВЗ, 5.09.2002). Словник жарґонної лексики української мови
  13. кінь — залі́зний (стале́вий) кінь. Трактор. Їде Олеся Кулик на тракторі, а за нею жінки правують залізними кіньми, вся ланка гуркотить (О. Ковінька). (і) коне́м (на коні́) не об’ї́деш кого, чого. 1. Не обминеш, не уникнеш кого-, чого-небудь. — От несподіванка!... Фразеологічний словник української мови
  14. кінь — Кінь, коня́, коне́ві, коне́м, на коні́, ко́ню! ко́ні, ко́ней, ко́ням, кі́ньми; по ко́ні Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  15. кінь — КІНЬ, коня́, ч. 1. Велика свійська однокопита тварина, яку використовують для перевезення людей і вантажів. З Чигирину По всій славній Україні Заревли великі дзвони, Щоб сідлали хлопці коні (Шевч., II, 1953, 42); Багіров пропонує: .. Словник української мови в 11 томах
  16. кінь — Кінь, коня́ м. 1) Конь, лошадь. Коваль коня кує, а жаба й собі ногу дає. Ном. № 2548. Ідуть вони поле, їдуть і другеє, а на третє поле став кінь спотикаться. Мет. 2) Дѣтская игра въ мячъ, когда поймавшій мячъ садится на бросавшаго и кричитъ: продай коня!... Словник української мови Грінченка