лучина

ТРІ́СКА (невеликий шматок деревини), СКІ́ПКА, СКІ́ПА, ЛИ́ПИНА діал. (перев. збірне); ДРІ́ЗКА (ДРУ́ЗКА) розм. (перев. у мн. — невеликі шматочки); СКА́ЛКА (тонка); ЛУЧИ́НА (довга тонка — перев. для розпалювання, освітлення). Лісник приніс сухих трісок, — розвели вогнище (А. Головко); Маруся взяла з рук Анниці скіпку з вогнем (Г. Хоткевич); Він біг, що було моці в його тонких, мов скіпи, ногах (І. Франко); — На дривітні колоддя кололи, у дрова рубали і на липину трощили (Г. Квітка-Основ'яненко); — Де ж твоя голобля, хлопче? — Потрощив на дрізки (О. Ільченко); Він відхиляє заслінку, загрубілими пальцями шукає в попелі вічного вогню. Золотою купкою заблищали жарини, приклав до них смільну скалку (М. Стельмах); В хаті стало зовсім темно.. Мати підпалила лучину і почала стелити собі ліжко (В. Гжицький). — Пор. 1. ска́лка.

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. лучина — лучи́на іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. лучина — -и, ж. Довга тонка тріска. || Така тріска як джерело світла. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. лучина — моск. скіпка скіпець Словник чужослів Павло Штепа
  4. лучина — ЛУЧИ́НА, и, ж. Довга тонка тріска. Я ходила, молода, в темний ліс по лучину (П. Чубинський); Дружина коцюбою з печі вигрібає присок і довго дмухає, поки від жаринки не спалахнула смолиста лучина (М. Стельмах); // Така тріска як джерело світла. Словник української мови у 20 томах
  5. лучина — ЛУЧИ́НА, и, ж. Довга тонка тріска. Чужая робота — то ж моя сухота; Дрова да лучина, невірна дружина (Чуб., V, 1874, 927); Під припічком заходить [Мар’ян] дрова і лучину... Словник української мови в 11 томах