1. Словник української мови у 20 томах

лучина

ЛУЧИ́НА, и, ж.

Довга тонка тріска.

Я ходила, молода, в темний ліс по лучину (П. Чубинський);

Дружина коцюбою з печі вигрібає присок і довго дмухає, поки від жаринки не спалахнула смолиста лучина (М. Стельмах);

// Така тріска як джерело світла.

Світили в хаті не смальцем або олією, а якимись тонкими лучинами... (Панас Мирний);

Якщо десь і горіла свічка або лучина, то їхнє слабке світло не пробивалося назовні крізь маленькі затулені віконця (В. Малик);

* Образно. Вона [пісня] огнистая лучина, Що жару в серця долива (І. Франко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. лучина — лучи́на іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. лучина — -и, ж. Довга тонка тріска. || Така тріска як джерело світла. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. лучина — моск. скіпка скіпець Словник чужослів Павло Штепа
  4. лучина — ТРІ́СКА (невеликий шматок деревини), СКІ́ПКА, СКІ́ПА, ЛИ́ПИНА діал. (перев. збірне); ДРІ́ЗКА (ДРУ́ЗКА) розм. (перев. у мн. — невеликі шматочки); СКА́ЛКА (тонка); ЛУЧИ́НА (довга тонка — перев. для розпалювання, освітлення). Словник синонімів української мови
  5. лучина — ЛУЧИ́НА, и, ж. Довга тонка тріска. Чужая робота — то ж моя сухота; Дрова да лучина, невірна дружина (Чуб., V, 1874, 927); Під припічком заходить [Мар’ян] дрова і лучину... Словник української мови в 11 томах