мугикати

БУРМОТА́ТИ (БУРМОТІ́ТИ) (говорити тихо і невиразно, нерозбірливо), БУРКОТА́ТИ (БУРКОТІ́ТИ) розм., БУРЧА́ТИ розм., МИ́МРИТИ розм., ХАРАМА́РКАТИ (ХАМА́РКАТИ) розм. рідше; МУРМОТА́ТИ (МУРМОТІ́ТИ) розм., МУРКОТА́ТИ (МУРКОТІ́ТИ) розм., МУРЧА́ТИ розм. (приглушено й одноманітно); БУ́РКАТИ розм., МИ́РКАТИ розм., МУ́РКАТИ розм., МУГИ́КАТИ розм. (уривчасто, час від часу; БУБОНІ́ТИ (БУБНІ́ТИ) розм., БУБОТА́ТИ (БУБОТІ́ТИ) розм. рідше (глухо й одноманітно повторюючи що-небудь). — Док.: пробурмота́ти (пробурмоті́ти), пробуркота́ти (пробуркоті́ти), пробурча́ти, проми́мрити, прохарама́ркати (прохама́ркати), промурмота́ти (промурмоті́ти), промуркота́ти (промуркоті́ти), промурча́ти, бу́ркнути, ми́ркнути, му́ркнути, муги́кнути, пробубоні́ти (пробубні́ти), пробубота́ти (пробуботі́ти). Довбня сердитий ходив поза школярами й плювався, бурмочучи собі під ніс (Панас Мирний); Чоловічий голос щось буркотить та буркотить, а жіночий озветься словом та й пустить срібний сміх на дорогу (М. Стельмах); Гапка й собі бурчала щось під носом (І. Франко); — Дуже радий, дуже радий! — мимрив лисий, тискаючи руку Ясочці (С. Васильченко); — Читай уважно, з толком, а не скачи, як дяк твій харамаркає (Г.Косинка); — А ти той... бідовий. Їй-бо, це мені до душі. А то пришлють недоріку, зайде до сільради — не директор, а прохач. Хамаркає щось під носа (Ю. Збанацький); Наталя спросоння важко схлипує, перевертається на другий бік, щось мурмоче невиразне (Ю. Збанацький); Рахуючи, Клава муркотить щось собі під ніс (Я. Стецюк); — Говори, Тучинський, не мурчи. Нічого поглядати на мене (О. Досвітній); Мотя тільки іноді сердито буркала йому на відповідь якесь слово (В. Козаченко); Козаков, розглядаючи їх (документи), удавав, що цілком у них розуміється. — Так, так... Умгу, — суворо миркав він у документи (О. Гончар); — Дивлю́ся, витріщившись, на дошку та муркаю щось таке, чого і сам не тямлю (І. Рябокляч); Один ксьондз тихо бубонів молитви, вряди-годи ворушивсь і наводив на всіх ще більший спокій (І. Нечуй-Левицький); За дверима асистентської все бубніли два голоси, перебиваючи один одного (Ю. Смолич). — Пор. белькота́ти, 1. бурча́ти, 2. говори́ти.

МУГИ́КАТИ розм. (вимовляти "мг", "гм", "хм"), ГМИ́КАТИ розм., ХМИ́КАТИ розм., МУ́КАТИ розм. — Док.: муги́кнути, промуги́кати, гми́кнути, хми́кнути, му́кнути, прому́кати. Солдат показує фельдфебелю свою записну книжку, фельдфебель схвально мугиче (Ю. Яновський); Яремі хотілося сміятися з надміру тендітного німця, але він стримувався, тільки сопів і гмикав, мовби відкашлювався (П. Загребельний); Вусате обличчя обертається за співчуттям до Плачинди, але той тільки невиразно хмикає: мовляв, кожен по-своєму господарює (М. Стельмах); Тимофій тільки мукав та гикав (Панас Мирний).

НАСПІ́ВУВАТИ (співати тихо, напівголосно), ПРИСПІ́ВУВАТИ, МУГИ́КАТИ розм., КУРНИ́КАТИ розм., КУРГИ́КАТИ діал. (стиха, невиразно, собі під ніс). Пливе Данько, спокійно похитуючись на верблюді, наспівує (О. Гончар); "Не сама я йду, А ведуть мене..." Приспівуючи, ішов Колісник коридором (Панас Мирний); Іван чаклує коло багаття: то підкидає хмизу, щоб не загасло, то дивиться у вогонь і мугиче якийсь настирливий мотив (П. Колесник); Він порався коло човна та курникав монотонну, як прибій моря, пісню (М. Коцюбинський). — Пор. 1. співа́ти.