нависати
ГРОЗИ́ТИ (кому, чому — містити в собі загрозу, небезпеку), ЗАГРО́ЖУВАТИ, ПОГРО́ЖУВАТИ рідше; НАВИСА́ТИ, ЗАВИСА́ТИ (над ким-чим — виникаючи, з'являючись, нести загрозу). — Док.: загрози́ти рідко нави́снути, зави́снути. Схиблений удар — і життю борця грозила велика небезпека (І. Франко); Артамонову загрожувала сліпота (Л. Дмитерко); — Невже мені зовсім не погрожує небезпека в цих.. околицях? (О. Досвітній); Тільки сьогодні.. бійці з усією гостротою відчули, як близько нависає небезпека — небезпека бути повністю відрізаними від своїх (О. Гончар); Неминуче якесь зло зависло над його головою (Н. Кобринська). — Пор. 1. пророкува́ти.
НАВИСА́ТИ (виступаючи, виснути над ким-, чим-небудь), ЗВИСА́ТИ, ПОВИСА́ТИ, ЗВІ́ШУВАТИСЯ рідше, ВИ́СІ́ТИ рідше. — Док.: нави́снути, зви́снути, пови́снути, зві́ситися. Підмитий зісподу прибоєм, він (мис) грізно нависав над кипінню хвиль широким склепінням (З. Тулуб); Сидорчук стояв, виструнчившись, і його черевце солідно звисало над столом (Ю. Бедзик); На вузькім стрімчаку (скелі), немов орлине гніздо, повис отой замок (М. Старицький); Над тим яром на гострих, як ребра, верхах гори позвішувалось зелене дерево, так, як часом замети снігу звішуються над стріхою (І. Нечуй-Левицький); Над самою водою висіла тут величезна скала (І. Франко). — Пор. 1. ви́сі́ти.
НАВИСА́ТИ (розміщатися низько над чим-небудь), ЗВИСА́ТИ, ПОВИСА́ТИ, ВИ́СІ́ТИ, ВИ́СНУТИ, НАДВИСА́ТИ розм. — Док.: нави́снути, зви́снути, пови́снути, надви́снути. Йдеш вулицею, і виноград лізе з кожного двору, заходиш на веранду — аж на плечі тобі нависає (О. Гончар); Низька, похмура стеля звисає над самою головою (П. Колесник); Над даллю сірим, мовчазним шатром Повсть неба повисала непрозора (Л. Первомайський); Висло небо чуже наді мною (Я. Шпорта). — Пор. 2. ви́сі́ти.
НАЛЯГА́ТИ на що (про темряву, мряку, туман і т. ін. — охоплювати, окутувати собою що-небудь), НАВИСА́ТИ над чим, ОПУСКА́ТИСЯ на що і над чим, СПАДА́ТИ, СПУСКА́ТИСЯ на що і над чим. — Док.: налягти́, нави́снути, опусти́тися, спа́сти, спусти́тися. Тиша налягла на весь світ, м'яка і тепла (В. Собко); Ніч нависала над мертвим степом (С. Голованівський); Згори на верхоліття лісу спускався сизий присмерк (М. Стельмах); І тільки як спали на землю вечірні сутінки, — прининився бій (П. Кочура); Темний морок спустився на землю (Панас Мирний). — Пор. 1. насува́тися.
Значення в інших словниках
- нависати — нависа́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- нависати — (над) висіти; (- небезпеку) зависати, висіти тінню; п-к -АЮЧИИ, схилений над чим, фр. звислий, на-, за-, т. навісний, (- загрозу) <�цілком> реальний. Словник синонімів Караванського
- нависати — -аю, -аєш, недок., нависнути, -ну, -неш; мин. ч. навис, -ла, -ло і нависнув, -нула, -нуло; док. 1》 Спускатися, звішуватися на що-небудь, над чим-небудь. 2》 Висіти, розміщатися низько над чим-небудь. 3》 перен. Великий тлумачний словник сучасної мови
- нависати — НАВИСА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАВИ́СНУТИ, ну, неш; мин. ч. нави́с і нави́снув, ла, ло; док. 1. над чим. Спускатися, звішуватися на що-небудь, над чим-небудь; звисати. Чуб з-під кашкета аж на очі нависає (О. Словник української мови у 20 томах
- нависати — Аю, -аєш, недок., нависнути, -ну, -неш, док. Набридати, тиснути. Ну, добре, ви вже починаєте нависати, що мій вступ схожий на ваші підручники з права чи економічної географії (Молоко). Словник сучасного українського сленгу
- нависати — нави́снути / нависа́ти на о́чі кому. Привернути чию-небудь увагу, зацікавити когось. (Горпина:) Як ти почнеш балакати про те, як ти мене любиш, то мені здається, що тобі нависло на очі моє хазяйство та худоба… (М. Фразеологічний словник української мови
- нависати — Нависа́ти, -са́ю, -са́єш; нави́снути, -ви́сну, -ви́снеш; нави́с, -ви́сла Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- нависати — НАВИСА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАВИ́СНУТИ, ну, неш; мин. ч. нави́с і нави́снув, ла, ло; док. 1. Спускатися, звішуватися на що-небудь, над чим-небудь. Словник української мови в 11 томах
- нависати — Нависа́ти, -са́ю, -єш сов. в. нависнути, -ну, -неш, гл. 1) Нависать, нависнуть, свѣшиваться, свѣситься. Волосся на лоба нависає. Ой час-пора до куріня, бо вже хмара нависла. Чуб. V. 292. 2) Собираться, собраться во множествѣ. Людей хмарою нависло. Г. Барв. 207. Словник української мови Грінченка