нависати

НАВИСА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАВИ́СНУТИ, ну, неш; мин. ч. нави́с і нави́снув, ла, ло; док.

1. Спускатися, звішуватися на що-небудь, над чим-небудь.

Чуб з-під кашкета аж на очі нависає (Гончар,ІІ, 1959, 353);

З високої стріхи нависала велика льодова буруля і з неї дрібно падали перші весняні краплі (Кучер, Прощай.., 1957, 291);

3 густими.. бровами, що нависнули над блискучими похмурими очима, з чорним, як той чобіт, лицем.. [Шакула] наводив своєю силою й хижістю страх на самих навіть одважних (Коцюб., І, 1955, 438);

Очі її потемніли, і брови нижче нависли над очима (Сміл., Сашко, 1957, 172).

2. Висіти, розміщатися низько над чим-небудь.

Накрапав дощ, небо нависало над самою землею (Чаб., Балкан. весна, 1960, 246);

Низька ребриста стеля, як і в Ларивона, нависала над самою її головою (Руд., Остання шабля, 1959, 297);

З одного боку нависла гора кам’яна над хатою, поросла лісом (Вовчок, І, 1955, 288);

Галя помітила велику скелю, що нависла над стежкою, кинулася туди і там сиділа й тремтіла цілу ніч (Ів., Вел. очі, 1956, 67);

*Образно. В кутку блимає лампка, а над нею нависла сіра і вогка ворожа тиша (Коцюб., II, 1955, 183);

Над селом нависла страхітлива окупантська ніч (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 89).

3. перен. Виникаючи, з’являючись, загрожувати кому-, чому-небудь.

Підійметься з річок вода на поливні городи й поля, і посуха не нависатиме над головою (Кучер, Засвіт. вогні, 1947, 97);

Бійці з усією гостротою відчули, як близько нависає небезпека — небезпека бути повністю відрізаними від своїх (Гончар, II, 1959, 106);

Коли Анатолій проходив селом, люди проводжали його недобрими поглядами, мовби саме він був винуватцем посухи, що страшною примарою нависала над ланами (Руд., Остання шабля, 1959, 414).

4. Чіпляючись за що-небудь, повисати.

Піт струмками збігав по обличчю, нависав у вусах росинками (Рибак, Переясл. Рада, 1948, 285);

І сльози у мене нависли на вії, І з темних могил повставали думки (Олесь, Вибр., 1958, 60).

5. перен., розм. Збиратися у великій кількості.

[Руфін:] Я не терплю, як зайві люди в хаті.. нависають (Л. Укр., II, 1951, 394).

♦ Нависа́ти (нави́снути) на о́чі — те саме, що Впада́ти (впа́сти) в о́ко (в о́чі, у ві́чі) ( див. впада́ти і).

[Виборний:] Так чом же ви не одружитеся? Уже ж, здається, пора. Хіба в ченці постригтись хочете? Чи ще, може, сужена на очі не нависла? (Котл., II, 1953, 11);

— Любив я досі білявих, а тепер чорнява чогось нависла на очі, — промовив Улас і нахабно подивився Лукині просто в очі (Н.-Лев., III, 1956, 341);

[Горпина:] Мені здається, що тобі нависло на очі моє хазяйство та худоба… (Кроп., І, 1958, 150).