нависати

НАВИСА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАВИ́СНУТИ, ну, неш; мин. ч. нави́с і нави́снув, ла, ло; док.

1. над чим. Спускатися, звішуватися на що-небудь, над чим-небудь; звисати.

Чуб з-під кашкета аж на очі нависає (О. Гончар);

З високої стріхи нависала велика льодова буруля і з неї дрібно падали перші весняні краплі (В. Кучер);

Вгорі нависали прямовисними стінами скелі, а ще вище, попереду, підіймалася білосніжна голова льодовика (А. Дімаров);

З густими .. бровами, що нависнули над блискучими похмурими очима, з чорним, як той чобіт, лицем .. наводив [Шакула] своєю силою й хижістю страх на самих навіть одважних (М. Коцюбинський);

Очі її потемніли, і брови нижче нависли над очима (Л. Смілянський);

// Висіти, розміщуючись низько над ким – чим-небудь.

Накрапав дощ, небо нависало над самою землею (М. Чабанівський);

Низька ребриста стеля, як і в Ларивона, нависала над самою її головою (М. Руденко);

Сиві, важкі хмари облягли все небо, й воно наче нагнулося, налите водою, нависло хмурою покришкою над самою головою (М. Грушевський);

Михайло подумав, що лежить розпластаний на дні тухольського ізвору, а стрімкий схил Маківки навис над ним (Р. Іваничук);

* Образно. В кутку блимає лампка, а над нею нависла сіра і вогка ворожа тиша (М. Коцюбинський);

Над селом нависла страхітлива окупантська ніч (Д. Бедзик).

2. над ким – чим, перен. Виникаючи, з'являючись, загрожувати кому-, чому-небудь.

Бійці з усією гостротою відчули, як близько нависає небезпека – небезпека бути повністю відрізаними від своїх (О. Гончар);

Коли Анатолій проходив селом, люди проводжали його недобрими поглядами, мовби саме він був винуватцем посухи, що страшною примарою нависала над ланами (М. Руденко);

Два загаянi днi нависали над нею [бригадою] загрозою (Ю. Мушкетик).

3. у чому, на що. Чіпляючись за що-небудь, повисати.

Її берет, трошки перехилений на лівий бік, дозволяв важким та чорним пасмам кіс темними дугами нависати на праве вухо і на праву щоку з мінливою ямочкою, (Т. Осьмачка);

Піт струмками збігав по обличчю, нависав у вусах росинками (Н. Рибак);

І сльози у мене нависли на вії, І з темних могил повставали думки (О. Олесь).

4. перен., розм. Збиратися у великій кількості.

[Руфін:] Я не терплю, як зайві люди в хаті .. нависають (Леся Українка);

Стриманий гомін шести сотень людей навис над станцією, не розлітаючись ні вгору, ні вбік (Ю. Яновський).

◇ (1) Нависа́ють (ску́пчуються і т. ін.) / нави́сли (ску́пчилися і т. ін.) хма́ри над ким -чим – те саме, що Збира́ються (збира́лися) / зібра́лися чо́рні хма́ри (див. хма́ра).

– Скажи, хай приїжджає сьогодні на збори, бо наді мною нависли хмари (М. Зарудний);

Чорні хмари Другої світової війни скупчувалися над земною кулею (з наук.-попул. літ.);

(2) Нави́снути / нависа́ти на о́чі кому – привернути чию-небудь увагу, зацікавити когось.

[Горпина:] Як ти почнеш балакати про те, як ти мене любиш, то мені здається, що тобі нависло на очі моє хазяйство та худоба... (М. Кропивницький);

// зустрітися, сподобатися кому-небудь.

[Виборний:] Так чом же ви не одружитеся? .. Чи ще, може, сужена на очі не нависла? (І. Котляревський);

– Це вже хтось тобі навис на очі. Щось таке та є! – обізвався Роман. – Ніхто мені не навис на очі. Я тебе полюбила і більше нікого в світі не буду любити (І. Нечуй-Левицький).